|
Кожна людина, яка хоч трохи себе поважає, протягом усього життя прагне розвиватися, підвищувати рівень своєї історичної свідомості та культури, відновлювати та зберігати національну пам’ять.
Допоміжним інструментом у виконанні цієї непростої місії у першу чергу стають музеї, головним принципом діяльності яких є генерування культури теперішнього і майбутнього на основі збереження та актуалізації всіх елементів історичної спадщини.
Шкода, що сьогодні «стара нова влада» не переймається культурною складовою України. Складається враження, що чиновникам байдуже все те, що створювалося не одне десятиліття.
Ніхто не усвідомлює цінностей, які мають передаватися із покоління у покоління. Влада не замислюються над тим, що у майбутньому громадянам нашої держави необхідна історико-культурна спадщина, яка б сприяла формуванню повноцінного громадянина.
Саме тому хочу загострити увагу усіх, кому небайдуже майбутнє нашого та наступного покоління, на проблемі, яка виникла довкола «Музею історії Києва». Адже ця тема неодноразово піднімалася громадськістю та ЗМІ, але, на жаль, усе залишилося пустослівною балаканиною, а не ділом.
Ми маємо негайно діяти, адже тенденція впливу комерційної складової на українське державомислення набуває винятково загрозливого масштабу. Ми не можемо і надалі перебувати у шоковому стані, потрібно зупинити неадекватні варварські дії керівництва міста.
Нагадаю, що протягом шести років «Музей історії Києва» знаходиться у Палаці мистецтв «Український дім», а його цінні експонати – у довготривалому «ув’язненні». Справа в тому, що 250 тисяч експонатів розмістити ніде, адже надані в користування два поверхи в Українському домі – мізер.
Фонди музею (2 тисячі ящиків із експонатами), експозиційне обладнання, 4 діорами (у розібраному вигляді) знаходяться у фанерних коробках у приміщеннях, не пристосованих для зберігання. Колекція гине.
Прикро за те, що кожна держава світу опікується своїми культурними цінностями, а у нас в Україні, навпаки: за наказом державних мужів музеї, театри, бібліотеки, книгарні висиляють у якесь «відповідне приміщення», або ж просто ліквідовують.
Раніше експозиція «Музею історії Києва» була розташована на 2500 кв. м. у Кловському палаці – пам’ятці архітектури XVIII століття. Але внаслідок довготривалої боротьби це приміщення віддали Верховному суду.
У березні 2004 року Віктор Янукович, тоді ще прем’єр-міністр, підписав фатальне розпорядження про розміщення ВСУ у будинку по вул. Пилипа Орлика, 8.
Музей історії Києва було закрито для відвідувань і переміщено в Український дім. Підкріпленням слугувало і те, що Київрада погодилася на передачу Кловського палацу судовому відомству. Це рішення було роковим для усіх киян, адже по суті воно передбачало ліквідацію науково-просвітницького закладу.
Трагічність і абсурдність ситуації очевидна, особливо у порівнянні з кричущою розкішшю начебто відновленого Кловського палацу – «Палацу правосуддя», на реставрацію якого за інформацією ЗМІ витрачено… 134 мільйони гривень. Цього вистачило б на будівництво не одного музею.
Спроби київських чиновників допомогти Музею були, але усе обмежилося примарними обіцянками, які й по сьогодні не виконано. Все починалося з того, що депутати Київради прийняли рішення про передачу ТОВ «Історія міста» земельної ділянки для реконструкції, будівництва, експлуатації та обслуговування Музею історії Києва по вул. Інститутській, 3 у Печерському районі Києва.
Наступним кроком було рішення про продаж земельної ділянки площею 1,2260 га по вул. Інститутській, 3 ТОВ «Історія міста» за 30 мільйонів 807 тисяч гривень для будівництва та обслуговування Музею у складі адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського та торгівельного призначення, з підземним та наземним паркінгами.
Майже на кожній сесії Київради тисячами квадратних метрів роздається комунальна власність, гектарами відводиться земля. За вилучені кошти можна було б побудувати не одну будівлю, або ж належним чином обладнати достойне приміщення для «Музею історії Києва».
Прикро за те, що гості, які будуть приїздити до міста у зв‘язку з проведенням Євро-2012, не матимуть змоги подивитись на столичну візитівку. На жаль, через байдужість високопосадовців, Київ не зможе показати світові свою історичну і культурну спадщину.
Пройшли роки, а працівникам Музею досі не відома подальша доля. Незважаючи на відсутність постійної експозиції, вони продовжують наукову та науково-просвітницьку діяльність.
Кожен із них не втрачає надії, і мріє про той день, коли Музею запропонують гідну будівлю, яка буде пристосована для зберігання основного фонду.
Як відомо, будівництво приміщення для «Музею історії Києва» по вул. Інститутській, 3, припинено, а на його території відкрили платний паркінг на 30 місць. Хто є власником стоянки і чому будівництво призупинили – невідомо. Прикро, що така «штучна» проблема забута і лише обростає різного роду небилицями.
Дуже шкода, що перші особи нашої столиці такі недалекоглядні, вони не усвідомлюють: місто (як і держава) починається із власної історії. Руйнуючи історію, вони знищують не лише полікультурність столиці, а й саме місто.
Щоб повернути із забуття те, що створювалося не один рік, щоб дати змогу киянам та гостям міста побачити усі 250 тисяч одиниць зібрань, які характеризують історичні події та життя киян від найдавніших поселень на території міста до сучасності, необхідно якнайшвидше вирішити питання про відведення гідного приміщення для столичного музею.
На минулому засіданні комісії з питань власності депутати Київради створили робочу групу, першочерговим завданням якої є пошук приміщення для Музею історії Києва. Звичайно, що хотілося б назад повернути «Музей історії Києва» до Кловського палацу...
Питання щодо забезпечення окремою будівлею столичного музею потрібно вирішувати як на місцевому, так і на державному рівні. Можливо, необхідно звернутися до президента Віктора Януковича з проханням переглянути розпорядження Кабміну про розміщення Верховного суду у будівлі по вул. Пилипа Орлика, 8, як таке, що суперечить низці законів про музеї та музейну справу, про власність, про охорону культурної спадщини. Адже для гаранта Конституції відновлення справедливості є основою здійснення конституційних повноважень.
З часу свого відкриття Музей історії Києва прийняв понад 10 мільйонів відвідувачів, було проведено більше 100 тисяч екскурсій для киян та гостей міста. Його відвідували офіційні урядові організації більш ніж 60 країн світу.
Свої виставки музей експонував у Німеччині, Болгарії, Польщі, Нідерландах, Великобританії. Не хотілося б звертатися до міжнародної спільноти, аби вплинути на ситуацію ззовні, та апелювати до ЮНЕСКО і ООН, адже ситуація, яка виникла – прямо порушує права людини.
Необхідно проявити громадянську свідомість та докласти максимум зусиль щоб вибороти достойне приміщення та відродити історико-культурну спадщину столиці України – «Музею історії Києва».
Валерій Карпунцов, депутат Київради
|
