Програма партії

 

Преамбула

Ми об’єднуємося заради перетворення України. Для цього ми пропонуємо запровадити якісно новий тип відносин між державою та громадянином. Ці відносини повинні базуватися на визнанні самодостатності та незалежності громадянина, а не на домінуванні чи примусі з боку держави.

Ми розглядаємо державу як інструмент для примноження суспільних благ, а не як самостійну цінність. Ці блага полягають, насамперед, у забезпеченні гідного і повноцінного життя громадян та гармонійних відносин у суспільстві. Межі державного впливу на суспільство визначаються спільною волею громадян та втілюються у законах. Їхнє виконання ґрунтується на верховенстві права і контролюється активним громадянським суспільством. 

Держава втілює для нас ідеал справедливого порядку, який виник завдяки суспільній згоді. Він регулюється шляхом вільного волевиявлення громадян у відкритому і демократичному виборчому процесі. Водночас, прогрес держави забезпечується, насамперед, через індивідуальний розвиток її громадян. Тому своє головне завдання ми вбачаємо у створенні умов для максимальної самореалізації кожної особистості.

Ці засадничі принципи визначають програмні пріоритети політичної партії «УДАР (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка».

Для побудови нових відносин між державою та громадянином нам необхідно, насамперед, змінити ціннісні орієнтири суспільства.

Ми усвідомлюємо, що існуючий культ високих посад, сили та грошей гальмує розвиток країни, розколює суспільство і дезорганізує людей. Україні необхідно відмовитись від руйнівної пострадянської моделі, яка визначає матеріальне збагачення як самоціль і виправдовує будь-які способи її досягнення.

Нам необхідно приєднатись до постматеріального світу, в якому домінують цінності самовираження та індивідуальних свобод. Ми усвідомлюємо, що сьогодні недостатньо пропонувати нові ідеї та нових лідерів. Україна потребує нових ціннісних орієнтирів. Саме міцна система цінностей стане запорукою того, що наші лідери залишаться вірними своїм словам, а наші ідеї будуть втілені у життя.

Наші цінності:

  • повага до СВОБОДИ ЛЮДИНИ, верховенство її прав, потреб та інтересів

В Україні влада традиційно нехтує інтересами людей на користь чиновницького апарату та олігархічних бізнес-кланів. Це призводить до брутального порушення конституційних прав та свобод громадян, позбавляє їх можливості жити гідним життям, реалізовувати власні таланти та робити повноцінний внесок у розвиток власної країни.

Ми переконані, що лише вільна людина, яка існує поза диктатом з боку держави, здатна рухати суспільство вперед. Тому наша мета – вивільнити громадянина з-під надмірної державної опіки і обмежити державне втручання в його життя. Вершиною державної піраміди повинен бути громадянин, а не чиновник. Державний апарат має слугувати громадянам і бути їм повністю підконтрольним. Державна влада повинна використовуватись для надання громадянам можливостей для самореалізації та розвитку. Інтереси держави повинні відповідати виключно інтересам громадян.

  • ЄДНІСТЬ КРАЇНИ, єдність громадянської нації, здатної на самоорганізацію та колективні дії

Українське суспільство досі роздроблене за етнічними, мовними, «клановими», майновими критеріями. Відсутність єдиної політичної культури і громадянської самосвідомості використовується авантюрними політиками і олігархічними кланами. Це дозволяє їм маніпулювати суспільством і гальмує його розвиток.

Ми переконані, що лише консолідована країна може бути ефективною і конкурентною у світі. Це потребує формування в Україні громадянської нації. Єдиним критерієм приналежності до неї повинно бути прагнення реалізувати себе у спільній для всіх державі. Творення громадянської нації вимагає від кожного з нас раціональних компромісів у поглядах на минуле. Воно також вимагає вироблення спільного бачення майбутнього на основі нових сучасних цінностей. Це складний і часто болісний процес. Але ми зобов’язані пройти цей шлях для того, щоб відбутися як модерна європейська держава. Ми повинні усвідомити, що цілі, які нас об’єднують, важливіші за історичні міфи та ідеології, які можуть нас розділяти.

Створення єдиної громадянської нації є головною передумовою ефективності інститутів держави. Успіх держав у сучасному світі залежить від рівня довіри між її громадянами, рівнем громадянської солідарності, активністю мереж взаємодопомоги та здатності об’єднуватися заради спільних інтересів. Усе це розвиває відчуття особистої відповідальності за майбутнє держави і готовність поступатися особистим заради певних суспільних благ.

  • ІНТЕГРОВАНІСТЬ у сучасний розвинений світ

Україна залишається на узбіччі сучасних світових процесів. Її периферійний статус перетворює державу на пасивний об’єкт зовнішніх впливів, спотворює уявлення громадян про зовнішній світ та обмежує використання конкурентних переваг.

Інтеграція у розвинений світ вимагає від влади особливої уваги до таких постматеріальних проблем, як боротьба із екологічними загрозами, забезпечення політичного представництва меншин та розширення способів впливу громадян на владу. Інтеграція вимагає від громадян толерантного ставлення до інших культур та способів життя, знання іноземних мов, професійної мобільності та світоглядної відкритості. Створення інтеграційних зв’язків України з розвиненим світом сприятиме формуванню сучасних ціннісних орієнтирів, розкриватиме людський потенціал, посилить підзвітність влади, підвищить інвестиційну привабливість держави, відкриє можливості для створення високотехнологічної інноваційної економіки. В глобальному вимірі висока інтегрованість дозволить Україні адекватно відповідати на зовнішні виклики та бути активним міжнародним гравцем.

Впровадження принципів СВОБОДИ ЛЮДИНИ, ЄДНОСТІ КРАЇНИ та ІНТЕГРОВАНОСТІ У СВІТ  і пов’язаної з ними системи цінностей створює підґрунтя для реалізації нової політичної платформи.

Реалізація нашої платформи неможлива без зміни філософії державного управління. Модерні держави не можуть ефективно управлятися шляхом командного адміністрування. Спроби побудувати будь-яку “вертикаль влади” завжди завершуються повним безвладдям і тотальною корупцією. Тому в управлінській структурі розвинених держав визначальне місце належить локальним мережам громадської активності. Вони найкраще розуміють місцеві потреби, здатні формулювати нестандартні рішення і зацікавлені у контролі за їхнім виконанням. Без делегування широких повноважень місцевим громадам вихід України на новий рівень розвитку неможливий.

Головною метою партії є створення суспільства рівних можливостей, в якому громадяни вивільнені з-під державного пресу і самі формують прості та справедливі правила гри. Вони мають рівний та відкритий доступ до ресурсів держави та її інститутів, безвідносно до їхнього статусу чи особистих зв’язків. Громадянам гарантовані вільний доступ до інформації, можливість об’єднуватися в громадські організації та справедливе судочинство. Держава повинна виступати лише в якості нейтрального арбітра, який забезпечуватиме дотримання усіма учасниками встановлених правил рівних можливостей.

Ключові пріоритети нашої платформи націлені на якісні зміни в системі відносин держави і громадян.

Пріоритет І: Збалансування і модернізація системи центральної влади

Довіра громадян - головна передумова дієвості державних інститутів. Тому система центральної влади повинна користуватися суспільною легітимністю та бути більш відкритою до суспільних потреб.

Для цього суспільство повинно отримати ефективніші важелі впливу на формування владних органів та контролю за ними. Це сприятиме кращому врахуванню владою суспільних інтересів і прозорості процесу ухвалення рішень.

Першим кроком має стати зміна системи обрання представницьких органів влади.

Ми виступаємо за запровадження пропорційної системи виборів до Парламенту та органів місцевого самоврядування. Але партійні списки депутатів повинні бути відкритими для впливу громадян. Голоси виборців визначатимуть рейтинг кожного партійного кандидата, від якого залежатимуть перспективи його обрання до Парламенту.

Така система виборів посилить представницьку складову Парламенту і поверне громадянам можливість впливати на його персональний склад. Вона також вирішить проблему переходів депутатів до інших фракцій, оскільки депутати нестимуть політичну відповідальність безпосередньо перед виборцями.

Для персоналізації відповідальності за кожне рішення Парламенту ми пропонуємо позбавляти мандату всіх депутатів, які порушують норму про особисте голосування.

Розв’язати затяжну кризу легітимності влади та хронічну неефективність державних інститутів можна лише шляхом внесення змін до Конституції України, які пройдуть попереднє експертне і широке суспільне обговорення, включно з проведенням референдуму. Метою цих змін є оптимальний розподіл повноважень між гілками влади, що дозволить уникнути надмірної її концентрації та чітко відокремить сфери відповідальності.

Зміни до Конституції повинні надати Уряду визначальні повноваження щодо формування та реалізації державної політики та зробити його підзвітним виключно Парламенту. Водночас, Парламент зможе відправляти Уряд у відставку лише за умови здатності сформувати новий.

Уряд повинен бути генератором реформаторських ініціатив і водночас відповідати за їхню реалізацію. Для цього він повинен отримати вирішальний вплив на кадрову політику в усіх органах виконавчої влади. При цьому регулятори у сфері природних монополій та суміжних ринків повинні функціонувати окремо від виконавчих органів влади. 

Президент повинен грати роль гаранта дотримання конституційних норм та прав громадян. 

Прозорість і передбачуваність дій виконавчої влади повинна забезпечуватись обов’язковим проведенням громадських слухань щодо усіх рішень, які торкаються інтересів суспільства чи окремих його груп.

Іншою передумовою формування суспільної довіри до держави є забезпечення компетентності та високих етичних стандартів у роботі державних службовців усіх рівнів.

Тому ми виступаємо за комплексну реорганізацію державної служби для забезпечення її політичної нейтральності та професійності. З цією метою ми пропонуємо запровадити чіткі і прозорі процедури набору на державну службу та забезпечити сталість кадрів державних службовців.

Результатом здійснення цих кроків стане зростання суспільної довіри до влади, яка буде більш представницькою і надаватиме громадянам відкритий та рівний доступ до інститутів держави.

Пріоритет ІІ: Розширення повноважень місцевих громад

Внаслідок процесу децентралізації влади ми перетворимо територіальну громаду на первинну одиницю управління.

Громадам надамо права самостійно вирішувати питання місцевого значення.

Економічною основою місцевого самоврядування має бути розпорядження місцевими фінансами, комунальним майном та землею, що призведе до фінансового зміцнення місцевого самоврядування.

Для розвитку громадянського суспільства ми дозволимо фінансувати з місцевого бюджету усі  ініціативи громадських організацій, які будуть корисними для місцевих громад.

Ми змусимо чиновників працювати для суспільства, а не для окремих бізнес-груп.

Важливим інструментом визначення думки громад стануть електронні референдуми. Вони будуть ініціюватися членами громад для оцінки діяльності місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування або встановлення позицій громади з найбільш важливих поточних питань та шляхів її розвитку.

Ми також забезпечимо максимальну прозорість та відкритість у діяльності органів місцевого самоврядування. Усі їхні рішення будуть ухвалюватися поіменно і відразу розміщуватись онлайн. Відкритим буде і онлайн доступ до звітів з бюджетних витрат та надходжень. Депутатські засідання будуть транслюватися наживо в Інтернеті.  

Результатом наших дій буде суттєве розширення самоврядних прав місцевих громад, максимальне залучення кожного громадянина до процесу прийняття важливих для нього рішень та зміцнення інструментів громадського контролю.

Пріоритет ІІІ: Економіка рівних можливостей

Сьогодні  українська економіка важко хвора. Вона закрита, обмежена в розвитку та ресурсах, неконкурентоздатна. Головні  симптоми цієї хвороби добре відомі – це монополізм, корупція, поляризація між багатими та бідними, нерівність умов для підприємництва.

Тому головний напрямок нашого УДАРУ – вибити з рук чиновника знаряддя корупції – розкрадання, здирництво та монополізацію.

Наша головна мета - побудувати справжню соціально-ринкову економiку, де кожен буде мати рівні умови та можливості для реалізації своїх талантів на користь собі та співгромадянам.   

Ключові завдання на шляху до досягнення нашої мети:

Реформування законодавчої бази з метою наближення її до життя та радикальне спрощення процедур.

Визначення та захист прав власності кожної людини (а не лише олігархів) – основа соціально-ринкової економіки:

  • Тому ми виступаємо за повну і об’єктивну реєстрацію прав власності та легалізацію власності за поточною ціною.
  • Ми вважаємо, що власниками сільськогосподарського призначення землі повинні бути виключно фізичні особи – громадяни України. 

Структура економіки повинна стати гнучкою та конкурентною. Чиновник повинен ефективно працювати на інтереси суспільства. 

Для цього необхiдно:

  • Перейти до ефективної та необтяжливої регуляторної політики – провести повну інвентаризацію всіх існуючих дозволів та ліцензій.
  • Ввести в дію принцип “мовчазної згоди”.
  • Провести реформу системи перевірок та запровадити особисту відповідальність перевіряючих за порушення закону.
  • Захистити чесну конкуренцію і посилити судовий захист від нечесної конкуренції (рейдерства).
  • Забезпечити належне державне фінансування некомерційної діяльності, яка є фундаментом конкурентоздатності країни – інфраструктури, науки та освіти.
  • Зробити державний сектор економіки прозорим та підзвітним.

Ми вважаємо, що головним двигуном економічного розвитку має стати малий та середній бізнес, який буде вивільнений з-під надмірного податкового пресу та регуляторного втручання.  Для цього ми забезпечимо: 

  • Спрощення системи оподаткування, яке буде поєднуватись із рівномірним розподілом податкового навантаження між усіма категоріями платників.
  • Впровадження системи “єдиного вікна” у всіх типах відносин між владою та бізнесом для того, щоб мінімізувати можливості для корупції та зменшити витрати підприємців. Аналогічна система буде запроваджена і для швидкої реєстрації прав власності.
  • Повне “перезавантаження” податкової адміністрації - завдяки набору нових службовців за критеріями професійної та морально-етичної відповідності.
  • Функціонування державних органів, спрямоване на узгодження взаємодії підприємців між собою та іншими суспільними інтересами - з наголосом на профілактичних заходах щодо дотримання законності.

Ми будемо підходити до економічних реформ як до суспільного проекту. Все, що ми будемо робити, буде спиратися на підтримку суспільства.

Пріоритет ІV: Верховенство права для захисту суспільних інтересів 

Наріжним елементом нової моделі управління буде незалежна система судочинства. Вона забезпечуватиме впровадження принципу верховенства права в усіх сферах суспільного життя безвідносно до особистості підсудного.

Першим кроком до її формування буде визначення прозорих та об’єктивних умов набору на судові посади.

Оскільки судова влада втратила довіру суспільства через корупцію, надмірну політизованість та залежність від бізнес-кланів, ми виступаємо за оновлення усього суддівського корпусу.

Водночас контроль за діяльністю суддів буде здійснювати Дисциплінарна комісія, а її засідання проводитимуться відкрито. Політичні органи мають бути назавжди усунені від процедури призначення суддів.

Розгляд кримінальних справ повинен здійснюватися судом присяжних, що сприятиме неупередженості та змагальності судового процесу.

Верховний Суд України виступатиме останньою апеляційною інстанцією і гарантом справедливого судочинства в інтересах суспільства. 

Крім проведення судової реформи необхідно змінити і статус органів прокуратури. Для убезпечення органів прокуратури від політичних впливів та запобігання їхнього перетворення на інструмент політичних репресій статус прокурорів варто наблизити до статусу суддів. Це повинно бути відображено і у принципах прийняття на роботу за конкурсом, і у незалежності діяльності прокурорів всіх рівнів. 

Результатом наших дій буде створення рівних умов для захисту прав та свобод громадян та позбавлення політиків та бізнес-кланів можливостей для маніпуляції правосуддям.

Пріоритет V: Створення можливостей для гідного життя та розвитку усіх суспільних груп

Ми переконані, що обмеження державного втручання у суспільне життя не повинно призвести до скорочення державних зобов’язань перед малозабезпеченими громадянами, людьми похилого віку чи будь-якими іншими соціально уразливими групами. Водночас, держава має надати їм можливість вибору того типу соціальних послуг, які найбільше відповідають їхнім потребам.

У пенсійній сфері ми вважаємо за потрібне запровадити систему індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунків, що дозволить забезпечити пенсійні виплати та стимулюватиме їх зростання. Держава виступатиме гарантом виплати накопичених пенсійних коштів та буде дотримуватися суворих вимог щодо нагляду за механізмами їхнього накопичення та діяльністю розпорядників коштів.

Ми виступаємо за впровадження адресності як основного принципу призначення соціальної допомоги, і відповідно, встановимо майновий критерій надання допомоги, який забороняє її одержання заможними особами.

Підтримуємо запровадження соціальної допомоги на виховання дітей у малозабезпечених сім’ях до досягнення ними п’ятнадцяти років.

Усі соціальні витрати повинні здійснюватися прозоро і за умов потужного суспільного контролю. Саме тому кожний громадянин повинен мати доступ до інформації про обсяги і напрями витрат, а також про їхніх отримувачів.

В галузі охорони здоров’я ми пропонуємо надати громадянам альтернативу у виборі місця лікування. Пацієнт повинен мати свободу у виборі лікаря та лікувального закладу.

Ми також підтримуємо більш активну профілактику захворювань та пропагування здорового способу життя. Це – найбільш ефективний та найменш витратний спосіб зміцнення здоров’я громадян.

Запровадження в системі охорони здоров’я індикаторів і стандартів якості медичних послуг значно покращить якість роботи медичних закладів та якість надання ними медичних послуг.

Ключове наше завдання – створити необхідні умови для того, щоб і приватні, і державні заклади охорони здоров’я працювали в єдиному напрямку - зміцнення здоров’я всього українського суспільства.

Важливою запорукою розвитку суспільства стане рівний доступ громадян до здобуття освіти та входження України як повноправного суб’єкта до європейського освітнього та наукового простору.

Ми виступаємо за обов’язковість і безоплатність здобуття повної середньої освіти, професійно-технічна освіта повинна залишатись безоплатною.

Для подолання корупції в освітніх закладах ми підтримуємо подальший розвиток зовнішнього незалежного оцінювання та вирішальну перевагу використання його результатів, з врахуванням середнього балу атестату, для вступу до вищих навчальних закладів на конкурентних засадах.

Ми надамо вищим навчальним закладам широкі автономні права, які б дозволили їм наповнювати бюджет через прозоре залучення бізнесу до фінансування їхньої діяльності та комерціалізацію власних наукових розробок.

Наше завдання - зробити випускників українських вищих навчальних закладів конкурентними на глобальному ринку праці та зацікавити їх у створенні конкурентних переваг для України.   

 

ЗРОСТАННЯ СОЦІАЛЬНОГО, ПОЛІТИЧНОГО, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ – УСПІШНИЙ РОЗВИТОК КРАЇНИ

Реалізація наших програмних пріоритетів сприятиме формуванню та накопиченню суспільством трьох особливих типів нематеріального капіталу - системи відносин у суспільстві, які є корисними для його розвитку.

Це - соціальний, політичний та інтелектуальний капітали.

Заохочення солідарності та взаємодопомоги, які дозволять громадянам діяти спільно заради власного блага, – це примноження соціального капіталу, що передбачає встановлення таких взаємовідносин між громадянами, які збільшуватимуть їхню власну продуктивність та покращуватимуть якість їхнього життя.

Забезпечення індивідуальних свобод, заохочення громадянської активності та створення додаткових важелів впливу на владу – це примноження політичного капіталу, а саме таких традицій громадської поведінки, які підвищують ефективність інститутів влади.

Мобільність і сприяння особистому розвитку кожного громадянина – це примноженняінтелектуального капіталу, тобто такої ресурсної бази, яка необхідна для інноваційного економічного зростання держави та забезпечення її конкурентних переваг. 

Ці три типи капіталу - є головним рушієм сучасних успішних держав. Вони забезпечують динамічний економічний розвиток, ефективність демократичних інститутів та роблять державу висококонкурентною у світі. Збільшення соціального, політичного та інтелектуального капіталу сприятиме якісній трансформації держави та самореалізації її громадян.

Шлях до успіху держави розпочинається з підтримки ініціатив та цілей її громадян.

Від успіху людини - до успіху країни!

 

Громадянське суспільство та держава

СИЛЬНЕ ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО – ЗАПОРУКА ДЕМОКРАТИЧНОГО РОЗВИТКУ ТА ЕФЕКТИВНОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Якими є відносини громадянського суспільства та держави сьогодні?

Ми запроваджуємо та дотримуємося цінностей об’єднаної Європи – це захист прав людини, верховенство права, розвиток демократії. Такі засадничі принципи напряму пов’язані з розвитком громадянського суспільства, становленням та зміцненням його незалежних інститутів, формуванням та реалізацією публічної політики і культурного життя.

Будь-яка державна політика тільки тоді буде дієвою та результативною, коли вона стане зрозумілою для громадян. Виконання цього завдання потребує щонайширшого залучення інститутів громадянського суспільства.

На шляху розвитку інститутів громадянського суспільства в Україні існує низка системних перешкод інституційного, законодавчого, ресурсного та світоглядного характеру, які заважають демократизації суспільного життя, роблять владу та її політику відірваною від організацій громадянського суспільства, а «третій сектор» - вразливим та слабким.

«Квазігромадянське суспільство» замість повноцінного партнера влади

В українському суспільстві залучення громадян до процесу формування та реалізації рішень державної політики з боку інститутів влади залишається декларацією.

Організації громадянського суспільства не визнаються інститутами влади як повноцінні партнери у суспільному діалозі. Навпаки, влада стимулює створення «квазігромадянського суспільства», яке пов’язане з нею, а отже, й залежить від неї. Таке «квазігромадянське суспільство» не здатне повноцінно здійснювати моніторинг політики та громадський контроль за діями влади, воно потрібне для імітації реформ, забезпечення псевдогромадянської участі у владних проектах.

Така складова громадянського суспільства, як профспілковий рух, переживає кризу, профспілки не завжди ефективно представляють та захищають соціальні та економічні інтереси громадян, відстоюють громадянські права і свободи найманих працівників.

Відсутність державної політики підтримки незалежного громадянського суспільства

Українській владі бракує стратегічного бачення щодо необхідності проведення політики підтримки незалежного громадянського суспільства. З боку влади відсутнє усвідомлення того, що результативність та ефективність політики значною мірою пов’язана з її підтримкою з боку суспільства.

Громадські організації, благодійні фонди, які проводять в життя суспільно важливі ініціативи в сфері захисту прав людини, охорони здоров’я, збереження екології, розвитку освіти, допомоги неповносправним, практично знаходяться поза увагою держави.

Досі не передбачено спеціального прозорого ресурсного забезпечення здійснення заходів державної політики для сприяння розвитку громадянського суспільства.

 

Брак стимулів для вияву бізнесом соціальної відповідальності

Сьогодні переважна більшість громадських та благодійних організацій не мають вільного доступу до державної підтримки. Відповідні процеси часто є непрозорими та підпадають під корупційні ризики. Організації, котрі знаходяться на фінансовому утриманні влади, змушені відстоювати виключно її інтереси. Водночас, громадські інститути повинні зберігати максимальну незалежність від влади для того, аби мати реальну можливість її повноцінно контролювати.

Паралельно з цим відсутня стратегічна політика заохочення розвитку меценатства та благодійництва, які би сприяли підвищенню рівня громадської активності, розвитку культурних та соціальних ініціатив, соціальної відповідальності бізнесу.

Державою не передбачені відкриті конкурсні процедури для інститутів громадянського суспільства. Умови участі у державних закупівлях є надто обтяжливими для громадських організацій.

Благодійні організації позбавлені права на отримання державної фінансової підтримки для реалізації проектів та програм, не пов’язаних безпосередньо із наданням благодійної допомоги.

Якими мають стати громадянське суспільство в Україні та державна політика щодо нього?

Внесок інститутів громадянського суспільства в соціальний добробут, культурне життя має бути не менш важливим для успіху країни, ніж ефективна державна політика. Тому нашим ключовим завданням є забезпечення реалізації права громадян щодо реальної участі в управлінні державними справами.

Держава не повинна ставити перепони для повноцінного розвитку громадянського суспільства, тиснути на громадські інституції за допомогою політичних, економічних, судових чи інших важелів.

«Третій сектор» спонукає владу до відкритості, прозорості та підзвітності, здійснення урядування в інтересах всієї громади, а не вузького кола обраних осіб. Дієве залучення інститутів громадянського суспільства до політико-управлінських справ є протидією подвійним стандартам, корупційним схемам, існуючій несправедливості у відносинах держава - суспільство.

Дотримання прав людини, децентралізація влади, адміністративно-територіальна реформа, удосконалення системи місцевого самоврядування неможливі без широкої участі громадян у формуванні та реалізації державної політики, їхнього залучення до процесів ухвалення рішень.

Нашим ключовим завданням є забезпечення реалізації права громадян щодо участі в управлінні державними справами та задоволенні їхньої потреби в правдивій інформації. Це передбачає налагодження ефективної взаємодії органів влади з організаціями громадянського суспільства.

Як цього досягти?

Напрямок головного удару – відсутність стимулів для реалізації соціальних проектів та благодійництва

 Демократія участі та суспільний діалог. Ми для країни – країна для нас

Для виправлення ситуації стосовно залучення інститутів громадянського суспільства до процесів формування політики й ухвалення рішень ми вважаємо за необхідне:

  • Забезпечити реальну участь широкого кола організацій громадянського суспільства в процесах формування та затвердження публічно-правових рішень органів влади різного рівня через консультативно-дорадчі органи, громадські та експертні ради.
  • Сприяти активізації та розвитку незалежного профспілкового руху, як важливої складової громадянського суспільства, що виражає та захищає інтереси найманих працівників, розвиває соціальне партнерство.
  • Забезпечити системний та комплексний розвиток механізмів демократії участі – громадських слухань, місцевих ініціатив, загальних зборів громадян за місцем проживання, місцевих референдумів.
  • Сприяти розробці та затвердженню статутів територіальних громад, які дозволяють врегулювати механізми проведення громадських слухань, загальних зборів громадян, висування місцевих ініціатив, порядок консультацій із громадськістю щодо формування та реалізації місцевого бюджету; порядок проведення громадського обговорення містобудівної документації, положення про конкурси соціальних проектів.
  • Через запровадження системи конкурсів для недержавних аналітичних центрів розвивати інститут громадської експертизи, громадського моніторингу політики та громадського контролю щодо діяльності органів влади.
  • Сприяти розробці та затвердженню положень про органи самоорганізації населення, закріпивши в них гарантії їхньої діяльності, принципи взаємовідносин з органами місцевого самоврядування; положень, в яких передбачити механізм делегування цим органам окремих повноважень відповідного органу місцевого самоврядування, надання фінансів та майна.
  • Запровадити та поширити прозорі практики розміщення серед громадських організацій державних замовлень щодо надання соціальних послуг на конкурсній основі та виключно під контролем інших громадських організацій.
  • Передбачити необхідність прозорого залучення громадських організацій до виконання заходів у межах державних цільових програм з метою посилення контролю за діяльністю інститутів влади.
  • Запровадити практику процедур обов’язкового громадського обговорення проектів нормативно-правових актів та інших документів, що стосуються суспільних проблем.

Підтримка розвитку громадянського суспільства: від декларацій до реальних справ

Для вирішення проблем законодавчого регулювання діяльності інститутів громадянського суспільства необхідні:

  • Координація системних зусиль державних інститутів стосовно реалізації політики підтримки та розвитку громадянського суспільства.
  • Запровадження спрощених процедур створення і реєстрації громадських та благодійних організацій; скасування територіальних обмежень діяльності інститутів громадянського суспільства; сприяння створенню прозорого реєстру громадських організацій; надання права та можливості юридичним особам бути засновниками громадських і благодійних організацій; забезпечення можливості громадським організаціям захищати права та інтереси не лише своїх членів, а й інших громадян та їхніх об’єднань.
  • Розвиток меценатства та благодійництва шляхом створення для цих напрямів сприятливих фіскальних умов з боку держави із забезпеченням належної інформаційної підтримки.
  • Пропагування та розвиток волонтерства, громадської активності через розробку та запровадження державних, місцевих або галузевих програм підтримки та розвитку волонтерської діяльності у сферах охорони культурної спадщини, соціальної роботи з дітьми та молоддю, охорони довкілля тощо.

Соціальний капітал та соціальна відповідальність – засади демократичних реформ

Для зростання організаційних можливостей громадянського суспільства та реалізації ефективної державної політики щодо громадських організацій необхідно:

  • Створення прозорих правил, уніфікація умов та порядку проведення конкурсів проектів громадських організацій, які б підтримувалися державою.
  • Законодавче забезпечення громадським, благодійним та державним організаціям рівних можливостей щодо надання соціальних послуг за рахунок державного та місцевих бюджетів.
  • Створення інституту незалежної експертизи цілей та пріоритетів державного фінансування громадських організацій; запровадження оцінки практичних результатів підтримки громадських організацій з боку держави на принципах відкритості та прозорості; практична реалізація механізму контролю за фінансовою діяльністю громадських організацій з боку інших громадських інституцій та об’єднань.
  • Проведення системної політики розвитку відсоткової філантропії. Заохочення корпоративних та приватних донорів, які підтримують інститути громадянського суспільства, шляхом запровадження відповідних фіскальних стимулів.

РІВНОПРАВНА ПОЛІТИКА МІЖКУЛЬТУРНОГО ДІАЛОГУ З НАЦІОНАЛЬНИМИ МЕНШИНАМИ

Задоволення мовно-культурних потреб національних меншин та етнічних спільнот як шлях до політики міжкультурного діалогу

Гармонійний соціокультурний розвиток національних меншин, політика міжкультурного діалогу, повага до культурного розмаїття та гарантовані механізми захисту прав національних меншин, проведення політики суспільної інтеграції гарантуватиме розвиток толерантності в українському суспільстві, підвищить рівень соціальної взаємодії та збагачення багатогранної культури громадянської нації.

Загальну ситуацію в державній політиці в сфері міжетнічних відносин, дотримання прав меншин  характеризує комплекс наступних викликів:

  • Недосконале забезпечення механізмів реалізації прав національних меншин.
  • Недостатній рівень задоволення мовно-культурних та освітніх потреб етнічних спільнот.
  • Складнощі процесу повернення, облаштування та інтеграції кримських татар і інших осіб, депортованих за національною ознакою.
  • Прояви ксенофобії, расизму та дискримінації за національно-етнічними ознаками.
  • Недостатнє залучення національних меншин, етнічних спільнот у процес прийняття важливих для них рішень.

 

Для задоволення прав національних меншин та етнічних спільнот у відповідності до сучасних європейських стандартів, підвищення рівня толерантності в суспільстві потрібно вирішити завдання:

  • Формування правових механізмів взаємодії представницьких органів етнічних спільнот, органів державної влади та місцевого самоврядування.
  • Забезпечення розвитку консультативно-дорадчих структур національних меншин при органах влади, активного залучення представників національних меншин до процесів формування та реалізації політики в сфері захисту їхніх прав.
  • Надання підтримки соціально-культурним ініціативам організацій національних меншин, спрямованих на розвиток та популяризацію міжкультурного діалогу.

Запровадження комплексних заходів щодо протидії проявам ксенофобії, расизму і дискримінації (явної та прихованої) за національно-етнічними ознаками та вирішення проблем суспільної інтеграції мігрантів.

 

Ґендерна політика

ЖІНКАМ І ЧОЛОВІКАМ - РІВНІ ПРАВА ТА МОЖЛИВОСТІ

Які Ґендерні проблеми є сьогодні в Україні?

Стереотипні уявлення про роль і обов'язки жінок у сім'ї та в суспільстві

В українському суспільстві панують ґендерні стереотипи, які є першопричиною несприятливого становища жінок у політичній сфері, на ринку праці та в інших сферах. Прояви сексизму в рекламі та у засобах масової інформації підсилюють та закріплюють у свідомості людини ідею пасивності, підлеглості, залежності та беззахисності жінки перед чоловіком.

Рівність прав та можливостей жінок і чоловіків розглядається як другорядне, неважливе питання, на яке можна реагувати формально чи зовсім залишати поза увагою.

Низький відсоток жінок, які обіймають ключові посади у владі та бізнесі

Дисбаланс у співвідношенні жінок і чоловіків, які присутні в органах влади, посилює диспропорції в суспільстві, позбавляє їх можливості ухвалювати найбільш ефективні, виважені та корисні для всіх рішення.

Жінки не в змозі достатньою мірою використовувати свій освітній, організаторський, культурний потенціал у сфері прийняття важливих політичних і суспільно-економічних рішень, у розробці та реалізації економічної і фінансової політики.

Фактичні бар’єри перед чоловіками і жінками у збалансованій участі в професійній і сімейній (особистій) сферах

Закон стверджує, що жінки і чоловіки мають рівні права і на працю, і на сімейне життя, але фактично ці права є різними. Для жінок це стосується подвійного навантаження – у сім’ї та на роботі - і проблем з кар’єрним зростанням, для чоловіків – обмеження можливостей для виховання дітей та участі в сімейному житті. Розрив у часі на оплачувану і неоплачувану роботу у зв’язку зі стереотипними ґендерними ролями, нерівний розподіл сімейних обов’язків, а також збереження ґендерної сегрегації на ринку праці посилюють економічні диспропорції між жінками і чоловіками.

Ґендерно тенденційний характер освіти

Навчальні програми, матеріали, як і освіта в цілому, мають ґендерно тенденційний характер із стереотипним зображенням жінок і чоловіків та дискримінаційним розподілом предметів.

Ігнорування відмінностей між жінками та чоловіками у соціальних програмах

У програмах, спрямованих на подолання соціальних проблем, відсутня чітка картина у відмінностях здоров’я та соціальних факторах впливу для жінок і чоловіків. Також спостерігаються диспропорції у доступі до медицини жінок і чоловіків, зокрема в сільській місцевості.

 Розрив у доходах жінок і чоловіків

Жінки рідше, ніж чоловіки, мають високооплачувану роботу, вони частіше працюють неповний робочий день, їхня середня заробітна плата істотно нижча, ніж у чоловіків, і принцип рівної оплати за рівну працю і працю рівної цінності не завжди дотримується повною мірою.

Дискримінація за ознаками статі та ґендерне насильство

Насильство щодо жінок є одним з найбільш серйозних порушень прав людини та основних свобод жінок, перешкодою на шляху реалізації цих прав та свобод. Порушення певних прав людини, включно з дискримінацією за ознакою статі, є причиною і наслідком торгівлі людьми. Цей феномен є специфічним проявом насильства та сучасною формою рабства, що є злочином проти гідності та недоторканності людини.

Якою має бути ґендерна політика? Чому необхідні зміни в цій сфері?

Суспільство розвивається краще, коли ефективно використовує всі свої ресурси, зокрема, людські. Ефективність використання людських ресурсів залежить від того, наскільки повно кожна людина може задіяти свої індивідуальні можливості. Проблема реалізації принципу рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (ґендерної рівності) стосується як жінок, так і чоловіків, тому що впливає на суспільство в цілому. Жорсткий розподіл ролей і відповідальності між жінками і чоловіками є перешкодою на шляху ефективного розвитку. Тому ми виступаємо за рівноправну участь жінок і чоловіків у всіх сферах життя суспільства і держави.

ЩО ПОТРІБНО ЗРОБИТИ?

Напрямок головного удару – дискримінація за ознакою статі у суспільному та державному житті

Підвищення ефективності державного регулювання політики ґендерної рівності

Для цього необхідно:

  • Забезпечити ефективну роботу національних координаційних структур з питань ґендерної рівності на найвищих рівнях управління.
  • Проводити ґендерно-правову експертизу всіх законодавчих актів та їхніх проектів.
  • Запровадити регулярний збір, аналіз і розповсюдження всіх статистичних даних, з урахуванням ознаки статі, про участь жінок і чоловіків на ринку праці та в економічному житті, в тому числі про розвиток кар’єри, доходи, заробітну плату, повну/часткову зайнятість, умови трудового договору тощо.
  • Включити до програм професійної підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців та службовців органів місцевого самоврядування навчальні модулі з основ ґендерної рівності та ґендерного інтегрування.

 

Вирівнювання ґендерного дисбалансу

Для цього необхідно:

  • Ухвалити плани заходів із залучення до процесу прийняття рішень осіб тієї статі, які найменше представлені у певній сфері діяльності.

Гармонізація сімейного (особистого) і професійного життя

Для цього маємо:

  • Розробити, винести на суспільне обговорення та впровадити альтернативні моделі організації процесу догляду та виховання дітей дошкільного віку.
  • Розробити та впровадити систему мотивації/підтримки для суб’єктів підприємницької діяльності, які створюють/утримують соціальну інфраструктуру, що дозволяє працюючим гармонізувати сімейні та професійні відносини.
  • Забезпечити дотримання положень, які забезпечують жінкам і чоловікам батьківські права і обов’язки незалежно від сімейного стану, місця і характеру роботи, зокрема в силових структурах, в тому числі положень про матеріальне утримання дітей, батьківські обов’язки і контакт з дітьми у випадках розлучення.

Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у здобутті освіти та професійній підготовці

Для цього необхідно:

  • Здійснювати регулярний моніторинг навчальних програм, змісту предметів, освітніх стандартів, ресурсів викладання і навчання, а також організаційних моделей шкільної та вузівської освіти з метою усунення ґендерних стереотипів на всіх освітніх рівнях.
  • Розробити та впровадити заходи для забезпечення рівного доступу дівчаткам і хлопчикам до освіти і професійної підготовки в тих сферах, де традиційно одна із статей є більш представленою, а також для забезпечення рівноправного розвитку особистих навичок, які у стереотипному уявленні про роль чоловіків і жінок, як правило, пов’язані з однією із статей.

Ліквідація диспропорцій та забезпечення рівних прав на охорону здоров’я

Для цього необхідно:

  • Розробити та впровадити методики моніторингу та контролю доступу жінок і чоловіків, зокрема сільського населення та уразливих груп, до медичних послуг із профілактики та лікування захворювань.

Скорочення розриву в доходах жінок і чоловіків

Для цього ми маємо:

  • Запровадити механізми оцінки впливу економічних реформ на становище жінок і чоловіків.
  • Розробити методику оцінки та механізми врахування вартості неоплачуваної домашньої праці при розподілі матеріальних ресурсів між членами сім'ї, колишнім подружжям, економічних та соціальних благ між членами суспільства в цілому.
  • Запровадити компенсаційні заходи при призначенні пенсій для жінок з метою пом’якшення негативних наслідків нерівних умов кар'єрного зростання на роботі та наявний нерівний розподіл обов’язків між жінками та чоловіками (догляд за дітьми та за членами сім'ї, які знаходяться на утриманні).

Подолання ґендерних стереотипів у суспільстві

Для цього необхідно:

  • Запровадити механізми заохочення засобів масової інформації до відмови від сексистського та стереотипного зображення жінок та чоловіків.
  • Затвердити та застосовувати норми зобов'язань щодо невикористання в державному секторі сексистської мови у публічних виступах високопосадовців та в офіційних документах.
  • Впровадити систему відповідальності за розміщення реклами, що принижує або ображає особу за статевою ознакою.

Протидія дискримінації за ознаками статі, ґендерному насильству та торгівлі людьми

Для цього необхідно:

  • Удосконалити критерії виявлення та обліку осіб, що зазнали дискримінації за ознакою статі та потерпіли від ґендерного насильства, та оцінку стану відновлення порушених прав таких осіб.
  • Включити до програм професійної підготовки та підвищення кваліфікації суддів, працівників системи юстиції та правоохоронних органів практичні аспекти застосування положень міжнародного та українського законодавства в сфері ґендерної рівності.
  • Прийняти та забезпечити впровадження законодавства, ефективних судових механізмів захисту жертв, які постраждали від торгівлі людьми.
  • Сформувати механізм ефективної координації дій усіх секторів, чия участь має велике значення з огляду на запобігання і припинення торгівлі людьми. Передбачити механізми залучення до цієї діяльності інститутів громадянського суспільства.
  • Сприяти створенню притулків та «гарячих ліній» для потерпілих від насильства, здійснювати спеціальні програми щодо осіб, які вчиняють насильство – для попередження здійснення ними протиправних дій у майбутньому.

Впроваджувати програми реінтеграції жертв насильства до повноцінного суспільного життя.

Політичні реформи

ПРЕДСТАВНИЦЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ, ПОВАГА ДО ЗАКОНУ, ВІДПОВІДАЛЬНА ВЛАДА

Якою є політична система сьогодні?

Відсутність ідеологічних представницьких партій

Майже дві сотні зареєстрованих в Україні партій є політичними об’єднаннями, що виникли з метою одержання доступу до влади та її ресурсів, але нездатні ефективно працювати з виборцями та суспільними інтересами. Такі об’єднання відрізняються одне від одного лише завдяки експлуатації ними гострих питань, що були нав’язані суспільству в результаті постійної діяльності з розділення електорату.

Недосконалість виборчого законодавства

Чинне виборче законодавство не гарантує справедливих і прозорих виборів та не забезпечує еволюційної ротації політичної еліти. На парламентських виборах громадяни позбавлені реального вибору, оскільки можуть віддати голос лише за списки, які в більшості своїй сформовані закритим від громадськості шляхом. Разом з тим, при обранні народних депутатів за мажоритарною системою необхідний результат забезпечується завдяки адміністративному ресурсу.

Непрофесіоналізм депутатського корпусу та втрата Парламентом представницького характеру

За останній час Парламент остаточно дискредитував себе. Зрада політичних цілей, для досягнення яких виборці надали депутату мандат, стала звичним явищем. За широкою депутатською недоторканістю нерідко ховаються злочинні та корисливі діяння. Роль парламентарів звелася до натискання кнопки для голосування за себе та за відсутніх у залі колег. Парламент ухвалює переважно ті рішення, що покликані забезпечити самозбереження у владі чинних політиків або задовольнити інтереси певних олігархічних груп.

Незбалансована організація влади

Відсутність належного механізму стримувань і противаг потенційно несе загрозу або узурпації влади політично сильнішим суб’єктом, або постійних конфліктів між вищими органами державної влади. Велика концентрація повноважень в руках Президента призводить до функціонального паралічу владного механізму. Проблеми нагромаджуються, однак вирішити їх Президент інституційно не спроможний, а Уряд позбавлений самостійності.

Системні порушення Конституції

Конституція стала об’єктом політичних маніпуляцій, і держава опинилася у нездоровому стані перманентної конституційної реформи. Внесення змін до Основного Закону в політичних цілях не знаходить підтримки та розуміння суспільства. Конституція втратила повагу народу. В Україні влада порушила і сплюндрувала суспільний договір, яким є Конституція

 

Політизація Конституційного Суду України

Конституційний Суд є тим органом, що покликаний постійно та неухильно забезпечувати діяльність влади у конституційних межах. Проте в Україні єдиний орган конституційної юстиції почав обслуговувати владу, потураючи недемократичним методам ведення політики. Принцип верховенства права і національні інтереси українського народу Конституційний Суд не захищає.

Громадянське суспільство – поза участю у державних справах

Народ позбавлений можливості впливати на прийняття важливих державних рішень та безпосередньо вирішувати справи місцевого значення. Місцеві референдуми, які широко застосовуються у демократичних країнах, в Україні не можуть бути належно проведені через відсутність необхідного законодавчого регулювання. Натомість всеукраїнський референдум часто застосовується владою як інструмент для узаконення недемократичних змін. Влада ухвалює рішення закрито від суспільства. Свобода слова, мирних зібрань та інші політичні свободи обмежуються.

Якою має бути політична система?

Ми бачимо Україну державою, в якій перед законом є рівними і звичайний громадянин, і владний діяч.

Конституція є безумовним авторитетом, і зміни до неї вносяться за легітимною процедурою на основі широкої суспільної підтримки, лише заради удосконалення організації влади чи механізму гарантування прав людини.

Партії конкурують між собою на основі політичних ідей та стратегій, а не популістських гасел.

Громадяни обирають владу на чесних і прозорих виборах. Виборча система спрямована на найповніше забезпечення народного волевиявлення та обрання до представницьких органів порядних і професійних людей. Парламент представляє інтереси усього народу. Народні депутати несуть відповідальність за свою діяльність перед виборцями.

Організація влади є раціональною та ефективною. Державні функції віддаються тим органам, які найкраще можуть забезпечити їхнє виконання. Існує збалансований механізм стримувань і противаг між вищими органами державної влади, який, з одного боку, забезпечує вироблення єдиної політики та її належну реалізацію і, з іншого боку, не допускає узурпації влади кимось із владних суб’єктів.

Місцеве самоврядування є основою розвитку держави. Органи місцевого самоврядування мають достатньо ресурсів для належного задоволення потреб громади.

Діяльність влади є прозорою. Громадяни можуть проконтролювати, як і на що витрачаються кошти державного та місцевого бюджетів. Інформація про доходи і видатки посадовців та їхніх сімей є повною та відкритою. Політики йдуть у відставку у разі очевидного незадоволення громадян їхньою діяльністю або вчинення дій, несумісних із представництвом держави.

Конституційний Суд складають особи, які є суспільними авторитетами та визнаними правниками. Вони є незалежними та неупередженими.

Держава через податкові та інші механізми сприяє розвитку інституцій громадянського суспільства, благодійництву. Громадяни відчувають відповідальність за стан справ у своїй громаді, регіоні та державі, і мають на кожному із рівнів усі необхідні важелі для участі у вирішенні проблем та впливу на владу.

Як цього досягти?

Україна – це держава, в якій люди житимуть достойно, бо будуть ефективно працювати та оберуть собі на службу професійну, відповідальну і чесну владу на центральному та місцевому рівнях.

Напрямок головного удару – система виборів із закритими списками, яка позбавляє громадян можливості впливати на склад депутатського корпусу

 Реформування виборчої системи

Насамперед, необхідно запровадити на парламентських виборах пропорційну виборчу систему голосування за відкритими списками у багатомандатних регіональних округах з преференціями, коли черговість проходження кандидатів від партії до Парламенту визначається за результатами голосування виборців, а не визначеними керівництвом партії місцями у списку. Така виборча система встановить зв’язок народного депутата із виборцями, мінімізує можливість потрапляння до Парламенту продажних та безвідповідальних політиків, а також сприятиме формуванню інституційно сильних політичних партій. Населення регіональних округів знатиме, хто представляє їх у Парламенті.

Депутати сільських та селищних рад повинні обиратися за мажоритарною виборчою системою. На місцевому рівні така система здатна найефективніше забезпечити репрезентативність населення та обрання представників, здатних краще за інших впоратися із проблемами громади. На виборах до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних та міських рад наша партія виступає за обрання депутатів за пропорційною виборчою системою за відкритими списками з преференціями.

Міських, селищних та сільських голів необхідно обирати абсолютною більшістю голосів, тобто проводити другий тур виборів, якщо у першому ніхто з кандидатів не набрав більше половини голосів виборців.

Виборчий закон повинен бути стабільним і не може створювати більш сприятливі умови для владної чи іншої політичної сили. Для цього необхідно ухвалити Виборчий кодекс, який гарантуватиме чесні, прозорі та конкурентні вибори, що будуть відповідати європейським стандартам.

Впровадження державного фінансування парламентських партій

Для розвитку справжньої демократичної партійної системи необхідно запровадити державне фінансування політичних партій, що подолали виборчий бар’єр на парламентських виборах, та тим, котрим не вистачило 1% (або менше) голосів виборців для подолання виборчого бар’єру. В рамках держави витрати на таке фінансування є мізерними. Разом з тим - це єдиний шлях забезпечити незалежність політичних партій від олігархічного капіталу і спрямувати їхню діяльність на благо громадян. Практика державного фінансування політичних партій існує у більшості країн Європи. Реформа законодавства про політичні партії спрямовуватиметься, насамперед, на забезпечення внутрішньопартійної демократії та на прозорість фінансування політичних партій. Громадяни повинні мати доступ до повної та достовірної інформації про те, звідки політична партія взяла гроші, і на що вони були витрачені.

Обмеження депутатської недоторканості

Слід обмежити депутатську недоторканість. Конституційна вимога щодо несумісності депутатського мандату з іншими видами діяльності має чітко дотримуватися. Повноваження припиняти дію мандату народних депутатів-сумісників необхідно надати Центральній виборчій комісії.

Вимога щодо виключно особистого голосування депутатів

Народний депутат повинен голосувати лише особисто. Порушення вимоги про особисте голосування має тягнути за собою накладення санкцій на народного депутата аж до позбавлення його мандату.

За загальним правилом рішення Парламенту мають прийматися більшістю від присутніх на засіданні народних депутатів при встановленні кворуму у дві третини від загальної чисельності народних депутатів України. Конституція має чітко передбачати випадки, коли для ухвалення рішення необхідною є абсолютна чи інша кваліфікована більшість голосів депутатів. Такий підхід відповідатиме європейській практиці. Необґрунтована вимога про ухвалення всіх рішень Парламенту більшістю від його загального складу великою мірою призвела до ситуації, що склалась із голосуванням депутатів за себе та відсутніх колег.

Градація законів на органічні та звичайні

Доцільно запровадити градацію законів на органічні та звичайні. Органічними є ті закони, ухвалення яких прямо передбачається Конституцією. Органічні закони повинні ухвалюватися більшістю від загального складу Парламенту і набирати чинності лише за умови встановлення Конституційним Судом їхньої відповідності Конституції. Попередній конституційний контроль щодо органічних законів унеможливить ганебну практику свідомого ухвалення неконституційних положень перед визначальними для розвитку держави подіями, як то вибори, формування урядової більшості тощо.

Рішення Конституційного Суду постфактум, для прикладу, про те, що положення виборчого закону є неконституційним, якщо вибори вже відбулися, не завжди спроможне відновити належний правовий порядок. Також політичні наслідки від застосування неконституційних положень є значним фактором тиску на Конституційний Суд при ухваленні рішення щодо цих положень. Попередній конституційний контроль щодо органічних законів усуне ці недоліки та сприятиме утвердженню верховенства права в Україні.

Впровадження народної законодавчої ініціативи

Доцільно закріпити народну законодавчу ініціативу, тобто право певної кількості громадян України вносити на розгляд Парламенту законопроекти. Такі законопроекти повинні розглядатися першочергово.

 Встановлення ефективних стримувань та противаг

Механізм змішаної республіки (парламентсько-президентської) має бути втілений коректно.Повноваження між вищими органами державної влади повинні бути чітко розподіленими. Визначальні повноваження щодо формування та реалізації державної політики мають бути закріплені за Урядом, котрий нестиме політичну відповідальність лише перед Парламентом. Повноваження Президента відправляти Уряд у відставку слід скасувати. Програма діяльності Уряду повинна затверджуватися при його формуванні та передбачати стратегію державної політики. Варто запровадити конструктивний вотум недовіри, коли Парламент може відправити Уряд у відставку лише за умови сформування нового.

Президент повинен залишатися главою держави, але при цьому його повноваження мають бути збалансовані з механізмами їхньої реалізації. Конституція повинна виділяти три сфери повноважень Президента: перша, в якій Президент матиме право виносити рішення за власною ініціативою; друга, в якій Президент виноситиме рішення за поданням Уряду або окремих урядовців; та третя, укази Президента в якій мають набувати чинності лише після контрасигнації Прем’єр-міністром і відповідним членом Уряду.

Децентралізація влади

Надзвичайно важливими для успішного розвитку України є проведення децентралізації влади та інституційне і фінансове зміцнення місцевого самоврядування. На державному рівні мають вирішуватися лише питання державного значення, а також ті, які не можуть бути вирішені на місцевому рівні.

Політична незаангажованість Конституційного Суду України

Потрібно забезпечити входження до складу суддів Конституційного Суду найдостойніших та найбільш фахових людей. Вони мають призначатися Парламентом і Президентом лише з числа осіб, відібраних незалежною кваліфікаційною комісією. Підстави та процедура припинення повноважень суддів Конституційного Суду повинна унеможливлювати політичний тиск на них.

Підзвітність влади громадянам

Держава не може втручатися у справи громадянського суспільства. Перепони для реалізації політичних свобод громадян мають бути скасовані. Державні та комунальні ЗМІ будуть роздержавлені, також буде запроваджене суспільне мовлення. Необхідно передбачити механізми захисту журналістів від впливу власників ЗМІ та представників влади. Правовий захист журналістів та джерел їхньої інформації, можливість вільного доступу до інформації, ліквідація різноманітних форм цензури та самоцензури у журналістській діяльності сприятимуть розвитку основних цінностей громадянського суспільства.  

Прозорість діяльності влади – запорука демократичного розвитку України. Має бути забезпечений доступ до публічної інформації. Органи державної влади та місцевого самоврядування регулярно звітуватимуть перед суспільством про виконану роботу та витрачені кошти. Посадовці декларуватимуть доходи, фінансові зобов’язання та витрати – свої власні та членів своїх сімей. Такі декларації мають бути відкритими для громадян. Державний контроль за доходами і витратами посадовців та членів їхніх сімей слід посилити.

 Громадські обговорення соціально значущих рішень

Необхідно створити механізми широкої участі громадян у справах держави та місцевих громад.Важливі рішення мають ухвалюватися лише після консультацій з громадськістю. Можливості для безпосередньої участі членів громад у прийнятті рішень на місцевому рівні мають бути розширені через слухання, місцеві ініціативи, місцеві референдуми. Держава повинна сприяти самоорганізації громадян. Всеукраїнський референдум може проводитися виключно в порядку і з підстав, передбачених Конституцією.

Вирішення деяких проблем вимагає внесення змін до Конституції України. Відкритий, чесний, прозорий, політично незаангажований конституційний процес має покласти край маніпуляціям із Конституцією, відновити її легітимність та авторитет. Зміни до Конституції повинні пройти широке експертне та громадське обговорення. Оновлена Конституція утвердить універсальні, справедливі та виважені правила, що припинять владне свавілля.

Збільшення політичної відповідальності за зміни Конституції

Доля Основного Закону держави великою мірою залежить від його захищеності. Знущання над Конституцією стало можливим через слабкий захист її положень, що стосуються організації влади. Необхідно встановити, що після внесення Парламентом змін до Конституції повинні відбутися парламентські вибори. Конституційні зміни вважатимуться прийнятими, якщо Парламент нового скликання затвердить їх двома третинами голосів. Політики вже не зможуть змінювати Конституцію поспіхом заради кон’юнктурної вигоди.

Нове скликання Парламенту фактично виконуватиме установчу функцію, адже народ при наданні мандатів депутатам зважатиме, хоче він запровадження конституційних змін чи ні.

Місцеве самоврядування

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ – ФУНДАМЕНТ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕМОКРАТІЇ

ЩО МИ МАЄМО ЗАРАЗ В СИСТЕМІ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ?

З моменту проголошення незалежності Україна прагне до створення потужного та ефективного місцевого самоврядування, але здійснення цієї мети значно ускладнюється через збереження радянської побудови адміністративно-територіального устрою та територіальної організації влади.

Головною вадою цієї системи є надмірна централізація.

Установи центральної влади максимально сконцентрували у своїх руках фінансові, майнові та земельні ресурси, а також владні повноваження, позбавляючи у такий спосіб територіальні громади реальних можливостей ефективно вирішувати питання власної життєдіяльності та розвитку. Вісімдесят відсотків бюджетних коштів в Україні перерозподіляються через державний бюджет, і лише двадцять відсотків – через місцеві бюджети. Це вкрай негативно позначається на якості життя громадян, створює несприятливий інвестиційний клімат, відчутно ускладнює підприємницьку та соціальну активність.

У структурі собівартості товарів та послуг, які представлені на українському ринку, значною є частка корупційної складової, яка виникає внаслідок специфічних умов взаємодії підприємців з місцевою владою.

Неефективність та корумпованість місцевого самоврядування є однією з головних причин зростання суспільної недовіри до нього та являє собою вагомий чинник відчуження суспільства від влади.

Виходячи з цього, ми ставимо собі за першорядну мету подолати загрозливу тенденцію деградації місцевого самоврядування як самостійної системи самоорганізації і діяльності громадян щодо захисту своїх інтересів.

У цій політиці ми будемо керуватися Європейською хартією місцевого самоврядування та Європейською хартією міст.

ЯКЕ МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ ПОТРІБНЕ УКРАЇНСЬКИМ ГРОМАДАМ?

Засадничими принципами здійснення місцевого самоврядування ми визначаємо:

  • Самостійність місцевих спільнот громадян у вирішенні питань місцевого значення.
  • Організаційне відокремлення місцевого самоврядування у системі публічної влади в Україні.
  • Територіальну повсюдність місцевого самоврядування.
  • Субсидіарність – спрямування владних повноважень на той максимально близький до громадян рівень влади, на якому ці повноваження можуть бути ефективно реалізовані.
  • Ресурсну самодостатність місцевого самоврядування.
  • Гласність та прозорість у функціонуванні місцевого самоврядування.

У пропонованій нами моделі самоврядування в Україні, його первинною – головною – ланкою має стати територіальна громада. Територіальні громади мають володіти усією повнотою самоврядних прав, які не можуть бути обмежені чи відібрані будь-якими державними органами, окрім випадків надзвичайних ситуацій.

Юрисдикції територіальних громад поширюються на території, прилеглі до населених пунктів. Таким чином уся територія України (окрім Чорнобильської зони відчуження) перебуває у юрисдикції громад.

Територіальні громади в обов’язковому порядку мають свої статути, генеральні плани розвитку, земельні кадастри, реєстри прав власності на нерухомість та детальні плани забудови. Статути громад підлягають реєстрації, а генеральні плани - науковій експертизі та реєстрації.

Належність громадянина до територіальної громади визначається його внесенням до виборчих списків виборчої дільниці на підставі проживання та/або володіння нерухомістю та/або працевлаштування та/або сплати податків на території, що належить до певного населеного пункту та перебуває у юрисдикції відповідної громади.

Право голосування на місцевих виборах набувається громадянином, якому на день голосування виповнилося шістнадцять років та який на підставі отриманого паспорту внесений до реєстру виборців.

Правом бути обраним депутатом місцевої ради або міським, селищним, сільським головою користуються особи, які на день голосування досягли вісімнадцятирічного віку.

Представницькі органи громад мають право запроваджувати підвищені стандарти якості товарів і послуг на своїх територіях, визначати обсяги та види санкцій стосовно порушників вимог та правил, передбачених нормативно-правовими актами, що діють на території громади.

Громадяни мають незаперечне право об’єднуватися у територіальні колективи – органи самоорганізації населення – будинкові, вуличні та квартальні комітети, які, зокрема, володіють правами погодження розташування об’єктів забудови та благоустрою. Органи саморганізації населення можуть виступати замовниками комунальних послуг, послуг з благоустрою та безпеки.

Громадські організації та релігійні громади, утворені відповідно до законодавства, мають право цільовим чином отримувати кошти з місцевих бюджетів на свою статутну діяльність, якщо вона становить суспільну користь для громад, та виступати партнерами місцевої влади у спільних проектах на умовах максимального контролю з боку інших громадських організацій та прозорості їхньої діяльності.

Економічною основою місцевого самоврядування є місцеві фінанси, комунальне майно та земля. Розпорядження цими активами є цілковитою компетенцією територіальних громад, за винятком об’єктів, щодо яких встановлено законодавчі обмеження (споруди пам’яток історії та культури, землі заповідників та інших природоохоронних установ, об’єкти військового призначення тощо).

Бюджети громад формуються за рахунок частки прибуткового податку з громадян, оподаткування нерухомості, платні за землекористування, місцевих зборів та інших платежів фізичних та юридичних осіб, які запроваджуються органами місцевого самоврядування на підставі відповідного закону, а також господарської діяльності громад.

Громади, які не мають фінансової змоги забезпечити ресурсну самодостатність, отримують дотації за рахунок державного бюджету, відповідно до нормативів, встановлених Парламентом. 

Бюджети районів формуються за рахунок відрахувань з бюджетів територіальних громад відповідно до погодженого з кожною громадою окремо нормативу, але не менше відсотка, визначеного Парламентом. Такі внески сплачують лише громади, бюджети яких не дотуються за рахунок державного бюджету. Обсяги дотацій бюджетам громад з державного бюджету розраховуються Урядом чи уповноваженим ним органом для кожної громади окремо. Такі дотації перераховуються безпосередньо на бюджетні рахунки виконавчих органів дотованих громад в обсягах та у терміни, встановлені Урядом.

Місцева влада функціонує на засадах максимальної прозорості та доступності для громадян. Бюджети територіальних громад, їхні генеральні плани, рішення місцевих рад та їхніх виконавчих комітетів, розпорядження місцевих голів, інші нормативні та розпорядчі документи підлягають обов’язковій публікації на сайтах відповідних місцевих рад.

Надходження до міських бюджетів та видатки з них на рівні первинних документів щомісяця публікуються. Усі засідання міських рад є відкритими для працівників засобів масової інформації та громадськості і транслюються засобами телебачення або Інтернету. Голосування депутатів місцевих рад та членів виконавчих комітетів є лише поіменними (за винятком кадрових питань), а їхні результати є повсякчас доступними для ознайомлення усіма бажаючими.

Функції обласних державних адміністрацій обмежуються контролем за дотриманням законодавства та координацією діяльності органів влади при здійсненні масштабних проектів розвитку інфраструктури регіонів, ліквідації надзвичайних ситуацій, здійсненні соціальної та гуманітарної політики тощо.

В міських територіальних громадах має бути запроваджено електронну систему голосування на виборах, створено механізми електронних референдумів та консультативних опитувань членів громади з актуальних питань її життя. Аналогічним чином можуть здійснюватися консультації з мешканцями на рівні мікрорайонів та кварталів.

Депутати сільських та селищних рад обиратимуться за мажоритарною виборчою системою. Обрання депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних та міських радповинно відбуватися за пропорційною виборчою системою за відкритими списками з преференціями.

Міських, сільських та селищних голів необхідно обирати абсолютною більшістю голосів, тобто проводити другий тур виборів, якщо у першому ніхто з кандидатів не набрав більше половини голосів виборців. Голови місцевих рад за посадою очолюють виконавчі комітети, які формуються відповідними радами.

Регламент діяльності органу місцевого самоврядування, умови формування та роботи громадських рад при виконавчих органах місцевої влади, є обов’язковою складовою частиною статуту територіальної громади.

Районні ради формуються шляхом делегування до їхнього складу депутатів рад відповідних територіальних громад пропорційно до чисельності їхнього населення. Районні ради формують виконавчі комітети, які здійснюють управління об’єктами інфраструктури надання послуг населенню. Діяльність районних рад та їхніх виконавчих комітетів визначається законом. Райони не мають власних статутів. 

Керівників місцевої поліції має обирати відповідна територіальна громада. Вона також повинна мати можливість відкликати їх з посади у разі втрати довіри.

Районні державні адміністрації підлягають ліквідації. Їхні повноваження перерозподіляються між виконавчими комітетами районних рад і відповідними територіальними підрозділами центральних органів виконавчої влади на районному, міжрайонному або обласному рівні.

Місцеве самоврядування у містах Києві та Севастополі здійснюється їхніми територіальними громадами без жодних винятків та обмежень. Функції Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій обмежуються контролем за дотриманням законодавства та координацією діяльності відповідних органів влади у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, здійсненні соціальної та гуманітарної політики тощо.

ЯК ЦЬОГО ДОСЯГТИ?

Напрямок головного удару – узурпація державою самоврядних повноважень місцевих громад 
 

 Ми визначаємо наступні кроки у здійсненні реформи місцевого самоврядування:

  • Підвищення економічної та правової суб’єктності територіальних громад базового рівня (міста, селища, села, сільради) шляхом усунення посередників у наданні їм субсидій та субвенцій з державного бюджету в особах обласних та районних ланок управління.
  • Закріплення за громадами об’єктів комунального майна, джерел надходжень місцевих бюджетів та позначення їхніх територіальних меж.
  • Запровадження обов’язкової щорічної звітності рад перед громадами з питань управління комунальним майном, землею та фінансами.
  • Проведення адміністративно-територіальної реформи з метою створення на основі центрів економічного зростання самоврядних громад, спроможних виконувати всі повноваження щодо створення комфортних умов проживання своїм мешканцям та надання їм максимальної кількості послуг.
  • Запровадження електронного голосування на виборах і референдумах.

Модернізація системи підготовки і перепідготовки кадрів муніципальних службовців різних рівнів.

Реформа публічної адміністрації

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ – ВАЖЛИВА ПЕРЕДУМОВА ДЕРЖАВНОГО І СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ

ЯКИМИ Є ВИКОНАВЧА ВЛАДА ТА ВІДНОСИНИ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ З ГРОМАДЯНАМИ СЬОГОДНІ?

Однією з найбільших проблем України, що перешкоджає її динамічному розвитку, є неефективність системи державного управління. Політичне керівництво держави переважно діє у режимі вирішення поточних завдань, не маючи цілісного бачення стратегічних перспектив країни. Замість єдиної стратегічно виваженої державної політики в Україні реалізуються десятки нескоординованих політик. Як наслідок, в державі досі не проведено жодної системної реформи.

Система, що об’єднує велику кількість органів виконавчої влади центрального рівня, стає все більш складною, обтяжливою для бюджету та неефективною. Видатки на утримання органів державної влади щороку зростають на мільярди гривень.

Кадрова політика зберегла свій непрозорий характер, механізм підготовки державних рішень залишився непублічним. На вищі політичні посади продовжують призначати «наближених осіб», які часто не мають чіткого бачення розвитку відповідних секторів державної політики, а іноді й базового уявлення про довірену сферу. Основною мотивацією роботи у владі залишається доступ до бюджетних фінансових потоків та інших державних ресурсів. Чиновницький корпус є вкрай заполітизованим, непрофесійним та абсолютно байдужим до свого головного призначення – служіння суспільним інтересам.

У підсумку основні споживачі роботи органів виконавчої влади – громадяни та бізнес – потерпають від зарегульованості, низької якості адміністративних послуг, бюрократичної тяганини та корупції. Приватна ініціатива знищується надмірною інспекційною діяльністю держави, спрямованою на покарання та здирництво.

Тому ми твердо впевнені: концентрація усіх важелів влади в руках Президента, його адміністрації призведе лише до гальмування процесу реформ, адже у такій системі різко зростає ймовірність помилок при прийнятті суспільно важливих рішень главою держави одноосібно, поширюються непрозорі та нелегітимні впливи.

Повноцінна адміністративна реформа в Україні має будуватися виключно на засадах демократичного урядування, децентралізації та деконцентрації повноважень, більшої автономії для усіх органів влади, більшої відповідальності та ініціативи для рядових службовців.

ЯКОЮ МАЄ БУТИ СИСТЕМА УРЯДУВАННЯ?

Потрібно побудувати таку систему урядування, яка стимулює чиновників усіх рівнів до професійної роботи на благо суспільства і держави, а громадянам забезпечує належну якість послуг та умови для розвитку.

У цьому контексті важливо гарантувати конституційний статус Уряду як вищого органу виконавчої влади. Саме Уряд має бути генератором реформ та органом, що їх впроваджує. Отже, слід забезпечити колегіальність його роботи та належну прозорість підготовки урядових рішень.

Сукупність органів виконавчої влади повинна еволюціонувати до системи різнорівневих суб’єктів, одні з яких виконують лише політичні функції (міністерства), а інші – лише виконавчі функції, тобто функції з поточного адміністрування (урядові органи/виконавчі агенції).

У міністерствах слід максимально розвивати спроможність до прогнозування та попередження проблем. Проекти урядових рішень, які зачіпають інтереси суспільства чи окремих його груп, повинні проходити стадію громадського обговорення. Процедура розгляду та врахування пропозицій громадськості має бути відображена у відповідному законі.

Державна служба повинна бути перетворена на професійний політично нейтральний інститут.Чиновництво повинно професійно та ефективно надавати послуги: для Уряду - пропонувати раціональні і виключно правомірні проекти рішень; для громадян – забезпечувати доступність та зручність отримання адміністративних послуг.

Відносини держави з громадянами та бізнесом потребують нової ідеології. Кожен політик і чиновник повинен усвідомлювати, що він є слуга народу, найнятий за гроші платників податків. Тому повага до прав і гідності людини, орієнтація на позитивне вирішення справ громадян повинні бути основними принципами роботи виконавчої влади зокрема, та публічної адміністрації загалом.

ЩО НЕОБХІДНО ЗРОБИТИ?

Напрямок головного удару – влада, що працює сама на себе, а не служить інтересам суспільства

 

 Побудова ефективної та демократичної системи урядування потребує системних кроків інституційного, правового, кадрового, процедурного, фінансового характеру.

Першочерговою умовою для становлення стабільної і ефективної виконавчої влади є неухильне дотримання конституційних основ вищими органами державної влади. Насамперед, це стосується розмежування повноважень між Президентом та Урядом.

Необхідно реально забезпечити вищий статус Уряду у виконавчій владі. Для того, щоб Уряд був активним суб’єктом реформ, він повинен формуватися не тільки за політично-партійним принципом, але передусім за критеріями професійності та ініціативності кандидатів на міністерські посади. Уряд повинен здійснювати свою діяльність відповідно до розробленої ним Програми.

Для забезпечення колегіальності та відкритості роботи Уряду необхідно сприяти вирівнюванню у статусі його членів. Тобто Уряд повинен діяти як єдина команда рівних за статусом посадовців, з особливим статусом лише для керівника Уряду.

Слід максимально децентралізувати виконання функцій з надання адміністративних послуг на рівень органів місцевого самоврядування, принаймні через механізм делегування.

Окремо мають функціонувати регулятори у сфері природних монополій та суміжних ринків. Зокрема, органи регулювання у сферах енергетики, транспорту, зв’язку, комунальних послуг повинні бути незалежними від політичної влади. Формування таких колегіальних органів має гарантувати довіру до професійності та незаангажованості таких органів, їхню готовність економічно обґрунтовано збалансовувати інтереси споживачів, виробників та держави.

Необхідне реформування системи державної служби в Україні. На всі посади державної служби, включно з вищими, добір має здійснюватися виключно на підставі відкритого конкурсу. Перед отриманням статусу державного службовця вперше особа повинна проходити відповідний підготовчий курс. Для забезпечення стабільності перебування на державній службі необхідно вжити заходів для захисту державних службовців від недобросовісних звільнень. Навіть у випадку ліквідації чи реорганізації органу влади передбачити можливість переведення службовця в інший орган або тимчасового зарахування в резерв. Стала частка заробітної плати – посадовий оклад – повинна бути визначена законом та має забезпечувати умови для принципової позиції чиновника незалежно від будь-яких впливів. Дисциплінарна процедура, з одного боку, повинна захищати службовців від необґрунтованого притягнення до відповідальності, з іншого – забезпечувати ефективний захист публічних інтересів від зловживань та корупційних порушень. Для гарантування політичної нейтральності державної служби слід обмежити державних службовців щодо членства у політичних партіях.

Для участі державного службовця у національних чи місцевих виборах у якості кандидата потрібно передбачити отримання дозволу уповноваженого державного органу.

Найголовнішим елементом забезпечення стабільності, професійності та політичної нейтральності системи державної служби є гарантування цих вимог щодо вищого корпусу державної служби. При цьому надважливо запровадити повноцінні посади керівників державної служби в міністерствах як еквівалент поширених у демократичних країнах посад державних секретарів міністерств. Це не лише забезпечуватиме наступництво у виконавчій владі, надасть змогу чітко розподіляти політичні та адміністративні функції у міністерствах, але й захищатиме усю систему державної служби від політичного втручання. Для цього, крім відкритого конкурсу на посади державних секретарів міністерств, доцільно встановити певний гарантований термін перебування на посаді. До вищого корпусу державної служби також належать керівники зі статусом державного службовця в інших органах виконавчої влади, в тому числі голови місцевих державних адміністрацій. Тому і їхнє призначення має здійснюватися не за політичними критеріями, а за професійними характеристиками. Для захисту системи державної служби доцільно утворити незалежний колегіальний орган, який би надавав згоду на призначення та звільнення вищих державних службовців, вирішував питання їхньої дисциплінарної відповідальності тощо.

У площині взаємин «публічна адміністрація» (це насамперед, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування) – «приватна особа» (фізична чи юридична) треба вжити заходів до максимальної дерегуляції та адміністративного спрощення. Необхідно скасувати недієві і корупційні дозволи, ліцензії та інші адміністративні послуги, а також значну кількість різних видів інспекційних перевірок. Це повинно вивільнити ініціативу громадян та зменшити умови для корупції.

Крім того, потрібно вживати заходів організаційного та юридично-процедурного характеру. Зокрема, при наданні адміністративних послуг доцільно використовувати принципи «єдиного офісу» і «єдиного вікна». Для службовців органів публічної адміністрації повинні бути мінімізовані умови для корупції – за рахунок прозорості в роботі єдиних офісів, мінімізації особистих контактів приватних осіб зі службовцями, які приймають рішення, впровадження технологій електронного урядування.

Слід впорядкувати питання оплати адміністративних послуг. При цьому органам влади необхідно заборонити надання послуг господарського характеру та інші неправові способи вимагання коштів з приватних осіб. Розміри плати за надання платних адміністративних послуг повинні визначатися у законі, або у виняткових випадках – в межах, визначених законом, Урядом або органами місцевого самоврядування.

Також необхідно забезпечити прийняття та впровадження стандартів справедливої адміністративної процедури. Зокрема, адміністративні органи при вирішенні індивідуальних справ повинні забезпечувати право особи бути вислуханою перед прийняттям рішення та отримати доступ до матеріалів справи. При цьому зазначені права в повному обсязі стосуються також осіб, на яких може вплинути пропоноване рішення. Слід підвищити довіру громадян до механізмів адміністративного оскарження рішень, дій та бездіяльності органів публічної адміністрації. Тобто інспекційні втручання мають проводитись не з фіскальною метою вилучення коштів у вигляді штрафів, а з метою усунення правопорушень та запобігання їм у майбутньому.

Антикорупційна політика

ПОДОЛАННЯ КОРУПЦІЇ – УМОВА ЗДІЙСНЕННЯ УСПІШНИХ РЕФОРМ

ЯКИЙ РІВЕНЬ КОРУПЦІЇ МИ МАЄМО?

Корупція у нашій державі сформована у вигляді своєрідної піраміди, основні елементи якої взаємообумовлені і впливають одне на одного. Основними складовими корупційної піраміди виступають:

  • Політична корупція - обумовлюється специфікою виборчої системи, що породжує клановість політичних партій, закритість формування партійного активу, відсутність внутрішньопартійної демократії. Вона розпочинається з неофіційної плати за включення до партійних списків кандидатів в депутати.
  • Бюджетна корупція - зумовлена можливістю доступу представників партій-переможців до ресурсів державного і місцевих бюджетів та поповнення за їхній рахунок своїх попередніх «політичних інвестицій». Представники партій отримують важелі впливу на публічних службовців з метою вирішення своїх приватних інтересів.
  • Корупція в адміністративних органах - яскраво проявляється в зловживаннях чиновників при наданні адміністративних послуг чи проведенні перевірок діяльності приватних осіб.
  • Корупція в системі правосуддя - полягає у можливостях суддів ухвалювати рішення, порушуючи закон, а у прокурорів та слідчих - ставити порушення і розслідування кримінальних справ в залежність від наявності корупційної плати.
  • Корупція в освіті, охороні здоров’я - має необмежене поширення і зачіпає інтереси більшості громадян України.

Однак значна частина населення країни ставиться до корупції як до ринкового механізму для прискорення вирішення власних проблем і вважає таку поведінку виправданою. Таке сприйняття людьми корупції є неприйнятним і робить боротьбу із нею ще складнішою.

Безліч законів та нормативних актів також мають корупційну складову та провокують корупційні дії. Вони або прямо надають чиновникам надмірно широкі дискреційні повноваження, до того ж не збалансовані їхньою відповідальністю, або є нечіткими чи суперечливими, або просто нав’язують надмірні обмеження, суперечать здоровому глузду та реаліям життя. Це стає причиною їх масового порушення. За таких умов корупційні способи є єдиним можливим способом вирішення існуючих проблем.

ЖИТТЯ, ВІЛЬНЕ ВІД КОРУПЦІЇ

Передбачає, що:

  • Усунуті передумови для корупції, в тому числі законодавчі. Парламент, Уряд та інші відповідні органи постійно та наполегливо працюють над удосконаленням законодавства з метою усунення корупційних можливостей.
  • Участь в політичному житті зацікавлених в цьому осіб має на меті проведення реформ задля підвищення рівня життя, соціальних, культурних, освітніх та інших стандартів суспільства, а не є способом досягнення особистого збагачення на шкоду публічним інтересам.
  • Публічні особи (політики, судді, державні службовці і службовці місцевого самоврядування тощо) здійснюють свою діяльність у відповідності до вимог Конституції і законів України. Вони отримують достатню заробітну плату, керуються у своїй повсякденній роботі затвердженими правилами професійної етики, старанно уникають конфліктів інтересів, підлягають ефективному внутрішньому контролю, їхні доходи і видатки є предметом фінансового контролю та громадського моніторингу.
  • Відповідальність за корупційні порушення є невідворотною незалежно від статусу і зв’язків чиновників. Причетні до хабарництва особи позбавлені можливості займати посади на публічній службі.
  • Присутність держави в економічному житті суспільства є оптимально обґрунтованою.  Роль держави зводиться до реєстрації бізнесу, стягнення податків і дотримання законодавства суб’єктами підприємницької діяльності. Контакти приватних осіб з публічною адміністрацією відбуваються переважно за допомогою електронних чи телефонних засобів спілкування або поштою.
  • Люди сприймають корупцію як суцільне зло, яке рано чи пізно буде спрямоване проти них самих, навіть, якщо й на перший погляд вона допомагає вирішити якусь проблему.

ЯКИМИ ЗАХОДАМИ МОЖЛИВО ПОДОЛАТИ КОРУПЦІЮ?

Напрямок головного удару – законодавчі лазівки для зловживання службовим становищем

 

Подолання теперішньої корупції є складним та непростим процесом. Він повинен полягати в реалізації комплексу заходів, пов’язаних із:

  • Інституційними змінами щодо усунення передумов корупції.
  • Зміною громадської думки.
  • Боротьбою з проявами корупції.

Інституційні зміни необхідно розпочати із наведення порядку в організації владних інституцій і законодавства про них. За допомогою цих кроків буде створено прозорі та оптимальні механізми діяльності органів влади і, як наслідок, створені передумови для  боротьби з корупцією та корупціонерами. При організації діяльності органів виконавчої влади і місцевого самоврядування будуть проведені наступні інституційні заходи із запобігання корупції:

  • Розмежовано політичні і адміністративні посади в органах влади. Політичними посадами в органах виконавчої влади мають бути визнані лише міністри та їхні заступники. Всі інші посади повинні визнаватися адміністративними і обійматися державними службовцями у порядку, визначеному оновленим законодавством про державну службу.
  • Подолано системний конфлікт інтересів в діяльності органів публічної адміністрації, що означатиме неможливість одним органом влади виконувати взаємовиключні функції з прийняття нормативно-правових актів, надання адміністративних послуг, здійснення інспекційної діяльності, управління об’єктами власності тощо.
  • Законодавчо врегулювано відносини між приватними особами і публічною адміністрацією, запроваджено європейські стандарти адміністративної процедури і мінімізовано особисті контакти публічних службовців і осіб-користувачів послуг.
  • Створено повсюдно центри з надання адміністративних послуг за принципом «єдиного вікна».
  • Забезпечено доступ до публічної інформації.
  • Проведено реформу інспекційної діяльності публічної адміністрації, яка включатиме: оптимізацію (скорочення) системи інспекційних органів; розподіл на декілька органів влади структур, які наразі об’єднують в собі підрозділи з досудового слідства (дізнання) і інспекційної діяльності; усунення дублювання в їхній діяльності; відміну практики формування річних планів зі збору штрафів та застосування інших каральних санкцій; зміщення уваги інспекційних органів, насамперед, на запобігання вчиненню нових порушень; суттєве обмеження втручальних повноважень інспекційних органів; надання виключно судовим органам повноважень із санкціонування заходів щодо доступу до приватних володінь, вилучення предметів і документів, заборони/обмеження здійснення певної діяльності.
  • Впроваджено систему електронного врядування і електронного документообігу в органах влади.
  • Удосконалено статус публічних службовців, що передбачає: встановлення обов’язковості конкурсного відбору на посади службовців; запровадження колегіальності дисциплінарного провадження; підвищення розміру оплати праці чиновників, в першу чергу, нижчого рівня; встановлення на рівні закону величини винагороди службовців; введення декларування доходів і витрат чиновників та членів їхніх сімей.
  • Надано повноваження одному із органів влади щодо перевірки даних річних декларацій публічних службовців. Необхідно забезпечити належну прозорість в його діяльності. Результатом діяльності цього контролюючого органу у випадку виявлення невідповідності між задекларованими даними і реальними доходами/витратами буде кримінальне переслідування службовців.
  • Створено відділи внутрішніх розслідувань у кожному органі влади як елементу внутрішнього контролю. Вони будуть уповноважені не лише на перевірку законності діяльності (використання майна, коштів), але й на здійснення аудиту ефективності функціонування органу, ефективності реалізації бюджетних програм тощо. Необхідно також закріпити належну самостійність таких підрозділів. Це стосується незалежності керівників підрозділів, яка може досягатися призначенням на ці посади на певний визначений строк, гарантіями від безпідставного дострокового звільнення, закріпленням самостійності у вирішенні питань добору кадрів, формуванні структури підрозділу, плануванні діяльності.
  • Визначено орган влади, уповноважений в Уряді на аналіз, вироблення і реалізацію державної антикорупційної політики. Одним із його завдань має стати дослідження корупційних ризиків у законодавстві та процедурах, підготовка рекомендацій щодо усунення цих положень та інших перепон, котрі сприяють корупційним діянням. Також такий орган зобов’язаний забезпечити проведення громадської антикорупційної експертизи проектів нормативних актів, результати якої повинні бути обов’язковими для врахування органами влади під час ухвалення ними нормативних актів. Ця інституція не може наділятися іншими повноваженнями у сфері протидії корупції, наприклад, щодо кримінального переслідування, перевірки декларацій службовців тощо.

Важливе значення у питанні запобігання корупції має зміна ставлення суспільства до «хабара» як до можливості швидкого вирішення питання на свою користь. Цим процесам повинна сприяти цілеспрямована інформаційна діяльність держави, за допомогою якої слід кардинально змінити ставлення населення до корупції. Ефективність таких заходів матиме належний ефект лише в поєднанні з іншими чинниками, в тому числі підвищенням рівня доходів населення, антикорупційним вихованням громадян, проведенням інституційних змін в організації влади, боротьбою з окремими проявами корупції.

Держава також мусить створити умови для активної участі представників бізнес-середовища в неформальних партнерствах, пактах, угодах про доброчесність. Основним пунктом цих домовленостей має стати умова про уникнення сторонами (представниками бізнесу) корупційних зв’язків у відносинах з органами влади, особливо при тендерних процедурах.

Крім підвищення рівня свідомості людей щодо шкідливості корупції необхідна умова –запровадження з боку держави належної діяльності з протидії корупції.

Важливим в цьому аспекті повинно стати створення окремого антикорупційного органу, уповноваженого на розслідування корупційних діянь вищих посадових осіб держави. Його створення слід обов’язково гармонізувати з процесом ґрунтовного реформування системи кримінального правосуддя. У складі цього органу розслідування слід об’єднати спеціальних прокурорів і спеціальних слідчих, які працюватимуть під процесуальним керівництвом останніх.

Політика подолання корупції повинна бути позбавлена намагань запровадження і призначення надзвичайно великих розмірів покарання під кутом зору європейської практики (наприклад, тривале чи навіть довічне позбавлення волі). Невідворотність відповідальності і покарання за корупційні діяння є значно більш дієвим профілактичним заходом, ніж декларування у законі найсуворіших санкцій, які, проте, будуть вибірково застосовуватися на практиці проти опонентів. Акцент при покаранні слід робити не на позбавленні волі, а на стягненні великих штрафів і довічній забороні винним особам обіймати посади публічних службовців.

Слід удосконалити кримінальне і адміністративне деліктне законодавство з метою подолання корупційних ризиків у ньому. Зміни полягатимуть у: зменшенні різниці між найнижчим і найвищим розміром кожного покарання (стягнення); узгодженні ідентичних складів злочинів і адміністративних правопорушень, які відрізняються лише розміром завданої шкоди; позбавленні посадовців можливості стягнення штрафів на місці вчинення порушень.

Водночас всі повинні усвідомити, що одними лише репресивними заходами неможливо обмежити рівень корупції. Ми повинні також сконцентрувати свої зусилля на виробленні єдиної стратегії проведення кожної з необхідних для подолання корупції реформ (конституційної, політичної системи, адміністративної, судової, кримінальної юстиції), котрі повинні створити передумови успішної антикорупційної діяльності.

Судова реформа

СПРАВЕДЛИВИЙ СУД – ФУНДАМЕНТ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ

Який суд ми маємо?

За роки незалежності в Україні так й не створено судову владу, яка б гарантувала кожному право на справедливий суд. Довіра людей до системи правосуддя є вкрай низькою.

Система кримінальної юстиції залишається суто репресивною і спрямована на вибивання зізнань. Виправдувальних вироків суди майже не виносять. Взяття під варту продовжує бути основним запобіжним заходом. Право на захист стало швидше декларацією, ніж реальністю.

Навіть знайшовши правду в суді, домогтися виконання судового рішення часто неможливо.

Судді потрапили під повний контроль політиків. Влада імітує боротьбу з корупцією в судах, справжня ж корупція процвітає під прикриттям та за активної участі політичної влади.

Через це Україна щороку програє найбільшу кількість справ у Європейському суді з прав людини.

Ми ставимо своєю метою подолати:

  • Залежність судів і суддів від політичної влади.
  • Репресивність системи кримінальної юстиції та використання її в політичних цілях.
  • Недофінансування судів з боку держави та як наслідок – корупцію в судах.
  • Неналежне виконання судових рішень.
  • Декларативність надання безоплатної правової допомоги для малозабезпечених.

Який суд нам потрібен?

Нам потрібен незалежний, професійний і відповідальний суддя, суспільна довіра до якого буде непохитною. Правосуддя має стати доступним, а судовий процес має відбуватися на принципах рівності та змагальності, публічно і в розумні строки. Судові рішення мають виконуватися неухильно.

Що це означає?

Незалежний, професійний і відповідальний суд

Політики повинні бути позбавлені будь-яких важелів впливу і тиску на суддів.

Судді мають добиратися з професіоналів за результатами складного, але прозорого і об’єктивного конкурсного випробування. Належне фінансування судів і гідна заробітна плата суддям мають не лише гарантуватися законом, а забезпечуватися на практиці. Суддя має цінувати бездоганність своєї репутації та силу морального авторитета вище за будь-що. Недобросовісна поведінка та зловживання без зволікань має каратися звільненням та дискваліфікацією. Рішення про відповідальність суддів мають бути публічними.

Правосуддя доступне кожному

Система  судів має бути простою і всім зрозумілою. Не повинно залишитись жодного правового спору щодо захисту прав особи, який не можна було б передати до суду. Кожна затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення особа повинна отримати можливість постати перед судом у присутності адвоката.

Суд здійснюється на засадах рівності та змагальності

Суд не надає необґрунтованих переваг жодному з учасників судового процесу. Малозабезпечені мають гарантоване державою право на безоплатну правову допомогу. Сторона захисту у кримінальних справах має рівні можливості щодо збирання доказів зі стороною обвинувачення. Досудове слідство, де воно зачіпає права людини, перебуває під контролем суду. У кримінальній юстиції функціонує суд присяжних.

Судочинство відбувається публічно і в розумні строки

Громадськість отримує повну інформацію про діяльність будь-якого суду чи судді. Зали судових засідань завжди відкриті для доступу громадськості. Суди не перевантажені справами, немає судової тяганини. Дотримання розумних строків контролюється.

Рішення судів беззаперечно виконуються

У рішенні суду дається переконлива і справедлива оцінка кожному доказу і вагомому аргументу сторони. В аналогічних справах закон застосовується однаково. Будь-які рішення суду доступні через Інтернет, а за запитом особи їхня копія надається в суді. Виконання судових рішень перебуває під наглядом суду.

Як зробити суд доступним і справедливим?

Напрямок головного удару – політична залежність суддів, непублічність судових процесів


Підвищення професійності суддів вимагає впровадження прозорого, підконтрольного громадськості, централізованого конкурсу на посаду судді без впливу суб’єктивних чинників, у тому числі на посади в судах вищого рівня. Кандидати на посаду судді після здобуття ними вищої юридичної освіти та необхідного стажу роботи у галузі права проходитимуть спеціальну підготовку до роботи на посаді судді, яку має здійснювати незалежна Національна школа суддів.Законодавство про судоустрій, статус суддів і судовий процес необхідно привести у відповідність до європейських стандартів та вимог.

Суддівський корпус має бути сформований заново. Безстрокове призначення судді слід довірити Вищій раді юстиції, склад якої має бути повністю оновленим. До Вищої ради юстиції мають прийти незалежні високопрофесійні авторитетні фахівці, більшість з яких будуть обрані суддями, як того вимагають європейські стандарти.

Система органів суддівського самоврядування буде реформована у такий спосіб, щоб уникнути «призначуваності» цих органів. Адже саме від них залежить формування іншого центру ухвалення рішень щодо призначення і кар’єри судді – Кваліфікаційної комісії суддів, яка зможе забезпечити дійсно об’єктивний добір кандидатів на посаду судді.

Поряд з Кваліфікаційною комісією суддів слід створити окрему Дисциплінарну комісію, яка б ефективно реагувала на порушення суддею вимог щодо його статусу. У законі мають бути закріплені чіткі та узгоджені між собою підстави для відповідальності суддів, забезпечена ефективна дисциплінарна процедура. Дисциплінарний розгляд стане відкритим і змагальним, а кінцеві рішення комісії регулярно оприлюднюватимуть.

Суди одержать належне фінансування. Відповідно до закону забезпечуватиметься достатнє фінансування судів і гідна зарплата суддям та працівникам судової системи.

Органи суддівського самоврядування мають брати реальну участь у бюджетному процесі. Запити щодо фінансування потреб судів включатимуться до проекту державного бюджету і подаватимуться до Парламенту без скорочення з боку Уряду, який зможе лише висловити свої зауваження та пропозиції до бюджету судів.

Потрібно забезпечити публічний розгляд судових справ. Зняти перешкоди для доступу громадськості до судових процесів, забезпечити суди достатньою кількістю залів судових засідань, налагодити ефективну співпрацю між судами і засобами масової інформації. Необхідно подбати про повноцінне інформування людей щодо судових механізмів захисту їхніх прав за допомогою сайтів судів, безкоштовних буклетів та бланків звернень до суду.

Забезпечення доступності правосуддя і розумних строків провадження вимагає зменшення навантаження на суди. Потрібно поступово вилучити з юрисдикції судів справи про накладення адміністративних стягнень, а з юрисдикції адміністративних судів – справи за позовами органів влади до особи.

Потрібен контроль за строками провадження не лише в окремій інстанції, а в кожній справі загалом. Слід запровадити ефективні механізми відшкодування збитків внаслідок порушення права на розгляд справи впродовж розумного строку.

Ефективна правова допомога має бути доступною у всіх видах судочинства. Якість безоплатної державної правової допомоги та її бюджет має контролювати незалежний орган, до складу якого входитимуть представники адвокатури, правозахисних організацій, уповноваженого Урядом органу тощо. А для забезпечення рівності сторін слід обмежити участь прокуратури у некримінальних процесах – вона не дублюватиме функцій інших державних органів.

Система судів має стати більш зрозумілою і збалансованою та будуватися відповідно до потреб справедливого судочинства. Судами загальної юрисдикції мають бути цивільні, адміністративні і кримінальні суди. Якщо людина помилиться з вибором суду, то сам суд направить справу до компетентного суду, який відповідно до закону повинен розглянути цю справу.

Потрібно посилити повноваження Верховного Суду щодо забезпечення однакового застосування законів шляхом перегляду судових рішень, забезпечити можливість безпосередньо звертатися до найвищого судового органу України, встановивши чіткі критерії для звернення до Верховного Суду зі скаргою.

Для забезпечення належного виконання судових рішень слід зняти законодавчі перешкоди для виконання рішень судів, ухвалених проти держави, її органів, установ, підприємств. Для запобігання примусовій реалізації їхнього майна на виконання судових рішень необхідно передбачати відповідні витрати у державному бюджеті. Усі рішення мають своєчасно включатися до Єдиного державного реєстру судових рішень, який забезпечує їхнє оприлюднення в Інтернеті.

Через прийняття принципово нового Кримінального процесуального кодексу слід забезпечитиреальну змагальність сторін на кожному етапі кримінального процесу, а також запровадити повноцінний суд присяжних, як це передбачено Конституцією. Сторона захисту повинна отримати ефективні можливості збирати докази. Втручальну у права людини діяльність слідства має контролювати слідчий суддя. Взяття під варту застосовуватиметься як винятковий запобіжний захід у найтяжчих злочинах лише за умови, що сторона обвинувачення наведе переконливі аргументи, що особа може перешкоджати слідству чи зникнути. Потрібно припинити практику спрямування справ на додаткове розслідування.

З метою гуманізації кримінального законодавства слід запровадити інститут кримінального проступку. До цього інституту перейдуть незначні злочини. За вчинення проступків застосовуватимуть штрафні санкції, і вони не матимуть наслідком судимість. Це дасть можливість поширити презумпцію невинуватості та інші гарантії кримінального процесу від необґрунтованого притягнення до відповідальності.

Прокуратура має бути реформована у такий спосіб, щоб вона стала незалежною від будь-якого політичного впливу. Статус прокурора у питаннях незалежності, добору, кар’єри, відповідальності має бути наближений до статусу судді. Слід відмовитися від жорсткої централізованості та єдиноначальності як засад організації прокуратури. Прокурорів мають добирати за конкурсом. Усі кадрові рішення щодо прокурорів прийматиме Вища рада прокуратури або окрема секція Вищої ради юстиції.

Прокуратуру слід позбавити функцій загального (тотального) нагляду та досудового слідства. Сфера її компетенції має бути обмежена кримінальною юстицією: процесуальним керівництвом розслідуванням справ, підтриманням державного обвинувачення в суді та наглядом за виконанням судових рішень у кримінальних справах. Прокуратура може звертатися до суду за захистом інтересів держави та неспроможних осіб, якщо цього не роблять уповноважені на те органи.

Органи внутрішніх справ мають бути зорієнтованими на служіння інтересам суспільства, а не обслуговування тих, хто знаходиться при владі. Необхідно суттєво демілітаризувати ці органи. Можливість носіння уніформи та зброї залишиться лише за особами, які виконують безпосередні поліцейські функції (патрулювання, охорона, перепинення злочинів тощо). Поліція має виконувати також функції щодо розслідування кримінальних справ, але за це мають відповідати окремі демілітаризовані слідчі підрозділи. У процедурі прийняття на службу, просування по службі, дисциплінарних провадженнях і під час звільнення зі служби слід забезпечити участь зацікавлених представників громадськості, правозахисників, адвокатів. Це підвищить прозорість діяльності поліції і її підконтрольність суспільству. Такі рішення здатні підвищити внутрішньовідомчу самостійність поліцейських при здійсненні своїх повноважень, яка наразі майже відсутня. Зміцненню статусу кожного поліцейського може слугувати також закріплення на рівні закону розміру гарантованої заробітної плати і необхідних гарантій.

Створення місцевої поліції необхідно гармонізувати з процесом реформи місцевого самоврядування. Частину функцій органів внутрішніх справ слід передати місцевій поліції.Завданням місцевої поліції стане підтримання громадського порядку, що здійснюватиметься в інтересах територіальної громади, надання необхідної інформації мешканцям міста, селища, села та його гостям, розкриття дрібних правопорушень. Керівництво місцевої поліції буде обиратися і звільнятися територіальною громадою на певний строк. Воно буде підзвітне і підконтрольне територіальній громаді.

Економічна політика

ЕКОНОМІКА РІВНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ

ЩО МИ МАЄМО?

Соціально-економічна модель, яка склалася в Україні на руїнах радянської економіки, не дозволяє більшості громадян реалізувати свої здібності. Такому устрою притаманні висока корупція, клієнтизм, низька економічна ефективність, величезне розшарування доходів; гігантська неформальна складова влади, яка реалізується передусім шляхом вибіркового впровадження нездійснених законів на розсуд окремого посадовця, а монополізм і брак можливостей для самореалізації лежать у самій його основі. Все це унеможливлює розвиток ефективної ринкової економіки, підриває конкурентоздатність вітчизняного бізнесу, а також призводить до хронічного недофінансування бюджетної сфери. Відсутні широкі можливості реалізації підприємницького потенціалу суспільства – одного з найголовніших ресурсів розвитку будь-якої економіки.

Дієвий захист прав власності у сучасній Україні неможливий. За індексом захисту прав на фізичні об’єкти наша держава посідає в рейтингу одне з найнижчих місць у світі. Слабкі права власності стримують інвестиції у розвиток капіталомістких галузей, в оновлення та модернізацію існуючих основних фондів, унеможливлюють поширення венчурного (інноваційного) фінансування – головного інструменту розвитку інновацій у сучасній економіці.

В основі податкової системи України – так зване конфіскаційне оподаткування з надзвичайними зловживаннями. Це система, у якій держава, використовуючи податкову адміністрацію як каральний орган, намагається зібрати стільки, скільки їй на даний момент потрібно. Структура податків викривлена. Найбільші податки сплачуються шляхом домовленостей.

Держава однією рукою створює загалом непридатні умови для ведення бізнесу, а іншою - вибірково підтримує певні галузі або окремі підприємства, за якими зазвичай стоять олігархічні групи. Держава в особі чиновників та високопосадовців вирішує, кого придушити податками та митами, а кому надати привілеї – пільги, субсидії, державні кредити тощо. Внаслідок штучної підтримки економічно неефективних галузей та окремих підприємств економіка втрачає конкурентоздатність.

За збереження такої системи економічних відносин Україна не лише не має перспективи долучитися до Європейського Союзу чи взагалі стати заможною та вільною країною, але й приречена на подальше відставання від цивілізованого світу, якщо не абсолютне збідніння і навіть крах.

Виходом є реалізація в політичній та економічній сферах принципів рівних можливостей. Основою державного устрою, притаманного всім розвинутим країнам, є відкрита та переважно рівна конкуренція у політиці та економіці.

Потрібен керований злам старої системи з одночасною прискореною розбудовою нових інститутів. Чим швидше і комплексніше це буде зроблено, чим краще підготовлені та продумані реформи – тим меншими втратами обійдеться Україна і кожен із нас.

ЧОГО МИ ПРАГНЕМО?

Ми прагнемо створити в Україні економіку рівних можливостей, котра базуватиметься на соціально-ринкових принципах, а саме поєднуватиме ринкову конкуренцію та відбір найсильніших із соціальним захистом тих, хто цього об’єктивно потребує. Саме така економічна система є найбільш сприятливою для розкриття суспільного потенціалу в інноваційній економіці, оскільки забезпечує максимальні можливості для самореалізації максимальній кількості людей.

Ми виходимо з того, що держава існує виключно для своїх громадян. Отже, її інтерес – це сукупний інтерес усіх громадян: і підприємців – роботодавців, і найманих працівників, і непрацездатних, і тих, хто ще навчається. Завдання держави – гармонійно поєднати ці інтереси.

Досвід успішних країн свідчить, що оптимальна економічна система при спільних базових принципах має враховувати національну специфіку, в тому числі, по можливості, компенсувати її негативні складові.

Відповідно до цього, ми бачимо майбутню Україну такою:

  • Закон виконуватиметься всіма без виключень та викликатиме повагу. Закон буде максимально наближеним до потреб людей; елемент примусу буде простим та жорстким, аби його неможливо було обійти.
  • Чиновник служитиме суспільству. Він дотримуватиметься виключно законодавства та буде позбавлений зайвих повноважень.
  • Підприємництво та конкуренція будуть по-справжньому вільними. Кожен зможе не лише легко розпочати свій бізнес (і легко піти з нього у разі невдачі), але й матиме повноцінний шанс розвинутися, наскільки вистачить здібностей та можливостей. Для економіки це означатиме пришвидшення темпів зростання у півтора-два рази.
  • Структура економіки буде гнучкою та висококонкурентною. Більшу частину, не лише за зайнятістю, але й за обсягами створеної доданої вартості, будуть складати приватні підприємці, малі та середні підприємства.
  • Найсприятливішими стануть умови для малих інноваційних підприємств. Завдяки відкритості, оптимальній вартості проживання та перспективам самореалізації, талановиті люди не будуть більше покидати Україну.
  • Державний сектор економіки буде повністю прозорим та підзвітним. Будь-хто і в будь-який момент зможе дистанційно перевірити звітність і поточну діяльність, пов’язану з виконанням державою своїх функцій, підприємствами та підприємцями – державних замовлень, природними монополіями – формуванням тарифів тощо.
  • Соціальна допомога буде відповідати своєму призначенню: забезпечуватиме від падіння на соціальне дно та стимулюватиме повернення до суспільної економічної активності. Для тих категорій населення, котрі, в силу обставин, ніколи не зможуть бути задіяними в економічному житті, вона забезпечуватиме гідні умови життя.
  • Пенсії будуть забезпечувати достойне життя завдяки персональній накопичувальній системі. Кожна людина сама буде вирішувати, коли їй іти на пенсію, зіставляючи свої можливості з розміром надбавки за кожен додатковий рік.

Україна знаходиться на півшляху до такого соціально-економічного устрою. Але остаточний перехід потребує зміни засадничих, системотворчих, принципів та підходів.

ЯК МИ СПОДІВАЄМОСЯ ЦЬОГО ДОСЯГТИ?

Напрямок головного удару – зарегульованість економіки і перешкоди для бізнесу

 

Реформи мають бути продумані та здійснені максимально комплексно та одночасно. Лише у такий спосіб можна подолати інерцію старої системи. Змінювати закон та кадри, які його мають впроваджувати, треба одночасно. В жодному разі ми не можемо довірити реформи існуючій бюрократії – вона не здатна змінитися сама та не здатна здійснити необхідні суспільні перетворення.

Ми будемо підходити до економічних реформ як до суспільного проекту. Все, що ми будемо робити, буде спиратися на підтримку суспільства. Реформи потребують широкого громадського та експертного обговорення. А реформатори повинні взяти на себе повну відповідальність за наслідки реформ, а не перекладати її на обставини та умови.

Головне завдання - реформування законодавчої бази з метою наближення її до умов реального життя та радикальне спрощення процедур.

Рамки закону повинні бути встановлені чітко, зрозуміло, прозоро, без жодних зайвих обтяжень, але жорстко. В межах визначеного правового поля будуть створені максимально комфортні та сприятливі умови для бізнесу. Втім, до тих, хто буде порушувати закони, ставлення буде жорстким, а покарання – невідворотним.

Права власності – повноцінні та захищені

Сильні (в тому числі, чітко визначені) та захищені права власності – основа ринкової економіки. Приватна власність є основною рушійною силою сучасної ринкової економіки. Вона забезпечує безпосередній зв’язок рівня та якості життя людини з суспільним ефектом її підприємницьких, творчих, трудових зусиль. Розвиток підприємництва, яке базується на приватній власності, має забезпечити якнайповніше застосування набутих громадянами знань, навичок, досвіду, створення сприятливих умов для прояву їхньої ініціативи та утвердження активної громадянської позиції; забезпечення громадянам права вибору напрямів реалізації свого творчого трудового потенціалу для досягнення рівня доходу, адекватного трудовому внеску.

Аби зробити їх такими в Україні ми:

  • Налагодимо чітку роботу з реєстрації формальних прав власності. Кожна земельна ділянка та об’єкт нерухомості мають бути закріплені за певним власником. Реєстрація переходу власності повинна тривати кілька днів або, навіть, годин, і діяти за принципом «єдиного вікна». Органи землеустрою та бюро технічної інвентаризації повинні позбутися повноважень, що сприяють корупції, і не матимуть безпосереднього контакту з клієнтами. Плата за переоформлення повинна покривати фактичні витрати на перереєстрацію.
  • Одночасно з податковою реформою проведемо амністію - дозволимо добровільно задекларувати все майно за його реальною поточною ціною, звільнивши власників від загрози переслідування за несплату податків у минулому за умови сумлінної сплати податків у подальшому (в тому числі запроваджених податків на володіння елітною нерухомістю, іншими предметами розкоші, що підлягають реєстрації).
  • Скасуємо податки та держмита на купівлю-продаж будь-якого майна. Податок на доходи фізичних осіб буде нараховуватися лише на суму перевищення ціни продажу над ціною купівлі (чи задекларованою при амністії вартості).
  • Підсилимо захист прав кредиторів, за умов вичерпання всіх можливостей договірного та цивілізованого стягнення та реструктуризації боргу.
  • Запровадимо дієві правові механізми, спрямовані на посилення захисту прав міноритарних акціонерів та співвласників товариств з обмеженою відповідальністю, покращення їхньої спроможності щодо контролю найманих менеджерів. Створимо умови для прозорої діяльності бізнесу та безперешкодного доступу громадян до відкритої інформації про фінансовий стан підприємств.
  • Вживемо заходів щодо протидії рейдерству та захопленню підприємств за допомогою сили та погроз, сприятимемо поверненню відповідних об’єктів їхнім законним власникам та покаранню винних у судовому порядку.

Особливого ставлення потребує земля як об’єкт власності. Ми вважаємо, що ринок землі сільськогосподарського призначення має бути запроваджений на наступних принципах:

  • Власниками сільськогосподарських угідь можуть бути виключно фізичні особи – громадяни України.
  • На засадах відкритості та доступності має бути створений постійно діючий торговельний майданчик (наприклад, у формі Інтернет-аукціону) з купівлі-продажу земельних ділянок. Пропозиції мають прийматися повсюдно, в тому числі, в обов’язковому порядку, у сільських радах.
  • З метою заохочення розвитку фермерських господарств необхідно спрямувати субсидії аграрному сектору на часткове відшкодування відсотків за іпотечними кредитами для первинного придбання земельних ділянок сільськогосподарського призначення в межах певного ліміту, який відповідає оптимальному розміру фермерського господарства у відповідній аграрно-кліматичній зоні.
  • Порядок зміни цільового призначення земель, розташованих у приміських зонах та поблизу автошляхів, має бути суттєво лібералізованим. Також повинно бути знято обмеження на використання малородючих земель.

Чітка, ефективна, необтяжлива регуляторна політика

Перетворити державні органи та відповідні підрозділи місцевого самоврядування на медіаторів, які узгоджуватимуть інтереси громади та бізнесу.

Необхідно скоротити регуляторне навантаження на бізнес за рахунок:

  • Інвентаризації фактично існуючих дозволів, ліцензій, обов’язкової сертифікації тощо. Суттєвого скорочення кількості дозволів або ліцензій (за єдиною формою). Всі інші обмеження, не передбачені законом – повинні бути негайно оголошені недійсними, а за встановлення таких обмежень посадовці мають притягатися до відповідальності за перевищення повноважень.
  • Дієвого впровадження відповідальності чиновників за порушення термінів узгоджень і видачі дозволів/ліцензій, та можливі збитки у разі початку діяльності без належних умов. Такі дозвільні терміни мають бути радикально скорочені.
  • Впровадження системи «єдиного вікна» у всіх типах відносин між владою і бізнесом – від реєстрації до митного оформлення.
  • Переходу до добровільної атестації самоврядними організаціями чи спеціалізованими компаніями у всіх випадках, де йдеться суто про добросовісність виконавця чи якість продукції, та немає істотної загрози життю та здоров'ю громадян. Стандарти безпеки мають затверджуватися на державному рівні. Враховуючи катастрофічну ситуацію з дотриманням стандартів щодо безпеки продукції в Україні, масовим поширенням неякісних та шкідливих продуктів харчування, ліків, товарів для дітей, необхідно здійснити реформування системи стандартизації та сертифікації згідно європейських норм з метою забезпечення належного рівня техногенної безпеки та захисту прав споживачів при зменшенні її обтяжливості для бізнесу.
  • Реального запровадження самосертифікації та дієвості принципу «мовчазної згоди» всюди, де це можливо.
  • Реформи системи перевірок, яка б запровадила особисту відповідальність перевіряючих за шкоду, завдану в результаті їхньої упередженості чи некомпетентності. Перевірки мають відбуватися за чіткими та прозорими процедурами, на підставі оцінки ризику. Дотримання таких процедур повинно бути предметом постійного контролю відповідних державних органів. Всі дані про перевірки та їхні результати повинні оприлюднюватися в Інтернеті.

Конкурентоздатність через конкуренцію

Економічна політика має зосередитися на наступних напрямках:

Напрямок І: Захист чесної конкуренції на внутрішньому ринку. Це включає, зокрема:

  • Посилення судового захисту від нечесної конкуренції.
  • Підсилення антимонопольної політики з метою запобігання картельним змовам, зловживання монопольним становищем тощо. Антимонопольний комітет має бути незалежним органом, що функціонує виключно на підставі відповідних законів, а його дії чи бездіяльність – підлягати судовому оскарженню.
  • Дієвий захист внутрішнього ринку від демпінгу, зокрема субсидованих товарів та послуг, а також від продукції країн з неринковою економікою.

Напрямок ІІ: Державне фінансування некомерційної діяльності, яка створює фундамент для конкурентоздатності – насамперед, освіти та фундаментальної науки, а також інфраструктури.

Напрямок ІІІ: Всебічне сприяння вітчизняному бізнесу у просуванні на зовнішні ринки, зокрема через організаційну допомогу, проведення виставок, надання інформації тощо. Особливо важливою має бути роль держави у подоланні неконкурентних практик урядів інших країн, таких як протекціонізм, субсидії та інші преференції.

Напрямок ІV: Відмова від усіх видів вибіркової підтримки окремих галузей чи підприємств.

Напрямок V: Перехід до ринкового курсоутворення із запровадженням відповідних механізмів страхування валютних ризиків, а також управління грошовою масою з метою недопущення у майбутньому завищення реального ефективного курсу гривні.

Відповідно до цих пріоритетів, митна політика має полягати у максимальній лібералізації зовнішньої торгівлі із одночасним зосередженням зусиль на неухильному стягненні податку на додану вартість, акцизів та можливих компенсаційних мит. Основою для обрахунку митної вартості при імпорті мають стати дані про відшкодування податку на додану вартість у країні-експортері, отримані через пряму кореспонденцію з її митними службами. Для спрощення та прискорення процедури слід широко застосовувати автоматизовані системи, основані на оцінці ризику, а також сучасні методи контролю.

Конкуренція та прозорість зроблять економіку ефективнішою. Бізнес змушений буде удосконалюватися та впроваджувати інновації. Все це створить передумови для піднесення конкурентоздатності країни.

Податки – прості, помірні та передбачувані

Для запровадження європейського підходу до оподаткування треба одночасно перезавантажити і законодавство, і адміністрацію податкової сфери на принципах прозорості, кардинального спрощення та рівномірного розподілу податкового навантаження.

Податки мають бути простими, помірними та передбачуваними - такими, від яких важко ухилитися.

Саме на таких принципах працюватиме спрощена система оподаткування для малого бізнесу та фізичних осіб-підприємців. Спрощена система оподаткування буде удосконалена для малого та мікробізнесу, з обов’язковим звільненням останнього від ведення обліку, та максимально спрощеним адмініструванням для першого. Загальна система оподаткування за своїми принципами роботи повинна наближатися до спрощеної системи оподаткування.

Податок на додану вартість потребує найбільшої уваги. Необхідно подолати зловживання при сплаті цього податку та ухилення від його сплати.

Для цього ми пропонуємо:

  • Укладення договорів між митними службами про відстеження проходження всіх цінних вантажів та сплати податку на додану вартість у країні призначення, або отримання відшкодування у країні походження з усіма торговельними партнерами, що мають товарообіг з Україною вищий за певний поріг (який має поступово знижуватися, відповідно розширюючи коло таких країн). Негайне відшкодування податку на додану вартість на експорт до таких країн після підтвердження сплати у країні призначення, та перевірка сплати цього податку при імпорті на базі порівняння з вартістю товару, за якою він був компенсований експортерові у країні походження.
  • Запровадження автоматичної аналітичної процедури оцінки ризиків для визначення необхідної ретельності перевірки чи запобіжників проти шахрайства при відшкодуванні податку на додану вартість всім іншим його платникам.

При цьому адміністрування податку буде спрощено за рахунок:

  • Віднесення на податковий кредит усіх документально підтверджених виплат податку на додану вартість при здійсненні платежів за товари та послуги, віднесені на затрати згідно бухгалтерському обліку.
  • Використання електронних накладних замість паперових, за окремими винятками.

Податок на прибуток підприємств потребує найглибшого реформування. Ми пропонуємо лібералізувати та кардинально спростити його: зокрема, звільнити від оподаткування будь-які інвестиції всередині країни; скасувати поняття податкового обліку як окремого від бухгалтерського (і відповідним чином розраховувати прибуток для оподаткування); зняти інші обмеження. Натомість, встановити нижню межу податкових зобов’язань у відсотках від залишкової вартості основних фондів підприємства з вищими ставками для землі, дещо меншими – для нерухомості та найменшими – для рухомого майна. При цьому передбачити можливість часткової розстрочки на випадок тимчасової збитковості, запровадити податкові канікули для новостворених основних фондів, а саму цю межу податкових зобов’язань (так само, як і ставку податку на прибуток) зменшувати з часом.

Також варто запровадити спеціальний пенсійний податок на активи, створені за часів Радянського Союзу, з метою створення первинної ресурсної бази для накопичувальної пенсійної системи. Підвищення зобов’язань за цим податком буде компенсоване зниженням нарахувань на заробітну плату. Додаткові надходження мають покрити дефіцит Пенсійного фонду.

Також для забезпечення додаткових бюджетних надходжень слід запровадити економічно доцільне підвищення рентних платежів за видобування та використання корисних копалин.

Складні норми залишатимуться актуальними лише для фінансового сектору та операцій з цінними паперами. У виключно виграшному становищі опиняться швидко зростаючі інноваційні підприємства, які не мають великих основних фондів, але, натомість, активно інвестують свої великі прибутки. Для них такий податок на прибуток буде мінімальним.

Розмір єдиного соціального внеску підлягає зниженню вдвічі. При цьому більша частина внеску має сплачуватися працівником.

Окрім цього, буде проводитися цілеспрямована політика детінізації заробітної плати та заохочення до сплати податків, в тому числі соціальних внесків. Зокрема, для заохочення сплати пенсійних внесків буде встановлений тісний взаємозв'язок між накопиченими внесками, віком виходу на пенсію, розміром майбутньої пенсії тощо.

Прозорий та ефективний бюджет

На сьогодні державний бюджет є справжньою «чорною діркою» української економіки. Розкрадання бюджетних коштів, корупція при проведенні державних закупівель та у роботі державних підприємств, нецільове та неефективне витрачання грошей, тотальна непрозорість стали хронічними хворобами нашої держави. Значні збитки бюджету пов’язані з державними закупівлями. Світовий досвід доводить, що підвищення прозорості є головною запорукою успішної боротьби з корупцією при закупівлях. Другий за важливістю чинник – конкуренція. Ми максимально задіємо обидва важелі – як прозорість, так і конкуренцію - аби зменшити та поступово викорінити корупцію при державних закупівлях.

Для цього Україна потребує надзвичайних заходів із впровадження прозорості всіх державних грошей. Витрати розпорядників бюджетних коштів мають розміщуватися в режимі реального часу та необмеженого доступу в Інтернеті.

Так само прозорими мають стати державні підприємства та монополії, органи місцевої влади та самоврядування.

Потрібно запровадити планування та здійснення бюджетних видатків на основі програмно-цільового методу з визначенням чітких пріоритетів та обмеженням кількості бюджетних програм. Планування бюджетних програм реалізовувати на середньо- та довгострокових засадах, передбачити відповідальність держави за виконання зобов’язань щодо їхнього фінансування.

Необхідно впровадити ефективні схеми державного фінансування, що забезпечать покращення якості надання бюджетних послуг без збільшення обсягів фінансування. Разом з податковою реформою, ці дії дозволять сформувати бездефіцитний бюджет для вирішення проблеми державного боргу, а в майбутньому - поступово знижувати податкове навантаження.

Податкова реформа перемістить тягар оподаткування з працемістких підприємств на капіталомісткі, що є найбільш сприятливим для інноваційного малого бізнесу та інвестиційних компаній, які використовують висококваліфіковану робочу силу. Збільшення пропозиції робочих місць – а отже, і конкуренції роботодавців – за рахунок розвитку підприємництва сприятиме випереджаючому зростанню заробітних плат і, зрештою, забезпечить достойну винагороду за сумлінну працю. Кількість малозабезпечених зменшиться, а більшість громадян України сформують середній клас.

Податок на основні фонди, разом із вивільненням від оподаткування інвестиційних коштів та канікулами для оподаткування новостворених основних фондів, стимулюватиме технічну модернізацію і заміну застарілих, неефективних основних фондів, з одночасним збільшенням необхідної для цього ресурсної бази фондового ринку і взагалі ринкових інвестицій.

Спрощення сплати податків та дерегуляція є особливо актуальними для сіл та малих міст, де важче здобути відповідну кваліфікацію та отримати інформацію, а також малого бізнесу, для якого відповідні витрати є суттєвими.

Запропонований нами комплекс кроків сприятиме створенню в Україні ефективної, швидко та стійко зростаючої, сучасної інноваційної економіки, здатної забезпечити достойні соціальні стандарти для всіх - добробут для працюючих, перспективи для підприємців та основу економічної незалежності для держави. У такій економіці стрімко зростатиме середній клас, зменшуватиметься бідність та крайні форми соціального розшарування - і справедливо перемагатимуть дійсно найталановитіші.

Соціальна політика

НОВА СОЦІАЛЬНА СПРАВЕДЛИВІСТЬ

Якою є соціальна політика сьогодні? чому вона неефективна?

Сучасна економічна політика створює багато соціальних проблем, котрі залишаються актуальними протягом тривалого часу. Суспільство страждає від значної майнової нерівності, низького рівня забезпечення літніх людей, незадовільних умов для самореалізації молодих сімей та мізерної державної допомоги малозабезпеченим. Та на фоні такого скрутного становища, дві третини громадських соціальних фондів потрапляють до заможних громадян.

Головними причинами такої неефективної соціальної політики є існуюча в Україні економічна система, для якої є характерними застаріла система пенсійного забезпечення, несправедлива система пільг, марнотратство при розподілі громадських соціальних фондів та популізм при вирішенні проблем молодих сімей. 

ЕФЕКТИВНА ПЕНСІЙНА СИСТЕМА – ДОСТОЙНА ПЕНСІЯ КОЖНОГО

Якими є недоліки існуючої пенсійної системи?

«Фінансова піраміда» замість сучасної пенсійної системи

Через низьку народжуваність існуюча в Україні солідарна пенсійна система перетворились на своєрідну «фінансову піраміду» із невідворотною перспективою банкрутства.

У сучасній Україні пенсійне забезпечення коштує суспільству майже п’яту частину валового внутрішнього продукту, причому лише дві третини пенсійних зобов’язань покривається пенсійними внесками, в той час як решта субсидується. Однак навіть за таких масштабних витрат, середня пенсія залишається незначною.

Саме тому заміна солідарної пенсійної системи є одним із ключових пріоритетів сучасної соціально-економічної політики.

Якою ми бачимо пенсійну систему?

Основною альтернативою існуючим проблемам солідарної пенсійної системи є запровадження механізму індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунків. Сильною стороною індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунків є встановлення зв’язку між тим, скільки пенсіонер заощадив, і тим, скільки він отримує. За такої системи усі працюючі громадяни зацікавлені накопичувати собі на пенсію.

Держава виступає гарантом виплати накопичених коштів та виконує функції нагляду за механізмами накопичення на рахунках пенсіонерів та діяльністю розпорядників коштів, які зобов’язані індексувати ці накопичення на рівень зростання валового внутрішнього продукту (або на відсоткову ставку державних цінних паперів).

Крім цього, держава також несе відповідальність за підтримання рівня добробуту пенсіонерів вище рівня бідності. Хоча індивідуальні накопичувальні рахунки повинні стати основою пенсійного забезпечення, держава залишається гарантом мінімального рівня добробуту. У випадках, якщо пенсіонер не зміг накопичити на індивідуальному рахунку достатньо коштів, він отримуватиме доплату від держави у вигляді соціальної допомоги, достатньої для підтримки свого добробуту на мінімальному рівні.

Як цього досягти?

В процесі поступового відходу від солідарної системи держава повинна відокремити заощадження на індивідуальних пенсійних рахунках від солідарних зобов’язань і при цьому продовжувати фінансувати поточні пенсії у повному обсязі.

Для цього необхідно збалансувати солідарну пенсійну систему, гарантувати фінансування солідарних пенсійних зобов’язань на перехідний період та встановити дієві механізми накопичувальної пенсійної системи.

Напрямок головного удару – пенсійна система, яка функціонує як «фінансова піраміда»

 

Збалансування солідарної пенсійної системи

Збалансування солідарної пенсійної системи має відбуватися:

  • За рахунок обмеження максимальних пенсій та скасування пенсій (за рахунок солідарних фондів) для громадян, чиї статки (окрім пенсійних виплат) в рази перевищують середній рівень доходів населення в країні.
  • Внаслідок розширення бази збору внесків на пенсійне страхування за рахунок зменшення рівня податків з фонду оплати праці (з одночасним посиленням контролю за платіжною дисципліною). 

Рівний розподіл відповідальності за утримання пенсіонерів між трудовим населенням та власниками капіталу

Фінансування солідарної пенсійної системи протягом перехідного періоду буде здійснюватись за рахунок відновлення паритету оподаткування між трудовими доходами та капіталом.

Сьогодні працюючі громадяни сплачують із своєї заробітної плати близько 50% з кожної заробленої гривні у вигляді податків та відрахувань. Водночас заможний прошарок суспільства вносить до бюджету в кращому випадку лише 15% свого доходу, а за деякими фінансовими операціям – взагалі нуль. За таких умов існує необхідність рівномірного розподілу відповідальності за утримання літніх громадян між трудовим населенням та власниками капіталу. 

Виробничі потужності, які зараз генерують багатомільярдні прибутки новим власникам, були створені за радянських часів, тобто зусиллями та коштом сучасних пенсіонерів. Нові власники підприємств повинні взяти відповідальність за людей, які створили ті заводи, будівлі та інші багатства, якими нові заможні українці тепер повноцінно володіють.

Перерозподіл відповідальності за допомогою оподаткування виробничих потужностей, створених за часів існування Радянського Союзу, дасть можливість отримати достатні кошти для фінансування солідарної системи на період переходу до системи індивідуальних пенсійних рахунків.

СОЦІАЛЬНА ДОПОМОГА – ГАРАНТОВАНА ПІДТРИМКА САМЕ ТИХ, ХТО ЇЇ ПОТРЕБУЄ

Соціальна допомога сьогодні: що не так?

Нехтування майновим критерієм при розподілі соціальної допомоги

Громадські кошти є цінним та обмеженим ресурсом, тому дуже важливо, щоб цей ресурс розподілявся саме серед тих громадян, які дійсно опинились у скрутному становищі та потребують допомоги.

В Україні адресність – на дуже низькому рівні. Близько 70% соціальних коштів (соціальні фонди – це третина зведеного бюджету) потрапляють до заможних громадян, які фактично не потребують цієї допомоги. Така ситуація обумовлена тим, що держава не вважає за потрібне оцінювати майновий стан отримувачів державної допомоги.

У подібній ситуації для збільшення рівня матеріальної підтримки дійсно малозабезпечених прошарків населення наявних соціальних фондів більш ніж достатньо. Для цього лише потрібно упорядкувати механізм розподілу громадських фондів.

Якими мають бути принципи соціальної допомоги?

Сучасна система соціальної підтримки повинна бути простою, зрозумілою для користувачів, прозорою для платників податків та доступною для усіх громадян.

Адресність має стати основним принципом функціонування механізмів соціальної підтримки.

Усі без винятку соціальні фонди (у тому числі – програми допомоги інвалідам) повинні розподілятись з урахуванням майнового критерію.

Поточний обсяг фінансування соціальних програм (майже десята частина валового внутрішнього продукту) повинен залишатись незмінним або при потребі збільшуватися, а усі грошові ресурси, які вивільняються в результаті застосування майнового критерію, повинні спрямовуватися на збільшення матеріальної підтримки саме тих громадян, що дійсно є малозабезпеченими.

Як цього досягти?

Напрямок головного удару – лазівки у законодавстві, які дозволяють отримувати соціальну допомогу забезпеченим людям 

 

Для досягнення найвищого рівня адресності потрібно зробити наступні кроки:

  • Провести роз’яснювальну роботу серед громадян про основні принципи адресності та необхідність застосування майнового критерію й у такий спосіб заручитись широкою громадською підтримкою необхідності врахування доходів при наданні соціальної допомоги.
  • Запровадити єдині критерії оцінки доходів та майнового стану для призначення усіх видів соціальної підтримки за кошти державного бюджету.
  • За рахунок зекономлених коштів збільшити рівень забезпечення незаможних громадян.

ПІЛЬГИ – НЕ ПРИВІЛЕЇ МОЖНОВЛАДЦІВ, А ДОПОМОГА МАЛОЗАБЕЗПЕЧЕНИМ

Якими є проблеми нарахування пільг?

Несправедлива система надання соціальних пільг

Основна проблема полягає у тому, що пільгами у сучасній Україні користуються в основному заможні прошарки населення – чим більший дохід, тим більше пільг отримує громадянин.

Водночас значна частина дійсно незаможного населення або взагалі ніколи не використовує своє право на пільги (сільське населення), або користується ними вкрай обмежено.

Як реформувати систему пільг?

Україна залишилась єдиною країною на пострадянському просторі, що утримує занадто витратну та неефективну систему пільг. Необхідно провести ефективне перетворення системи пільг на сучасну систему адресної допомоги, яка закриє заможним верствам доступ до соціальних фондів та дасть можливість збільшити фінансову підтримку саме тих громадян, які її конче потребують.

Що потрібно зробити?

Напрямок головного удару – надання пільг не тим, кому вони необхідні 

 

 Для того, щоб повернути систему пільг на службу незаможним громадянам та заборонити несправедливий доступ до системи пільгових знижок для тих, хто їх насправді не потребує, необхідно зробити наступне:

  • Провести моніторинг отримувачів пільг та затвердити вичерпний перелік громадян, які мають виключні заслуги перед Батьківщиною.
  • Запровадити мораторій на встановлення нових пільг і введення нових категорій пільговиків.
  • Реалізувати на практиці механізми обліку наданих пільгових послуг для уникнення необґрунтованих витрат громадських коштів.
  • Впровадити критерій майнового стану, що визначатимуть право на знижку (пільгу) при користуванні певними послугами.
  • Перерозподілити кошти, які вивільнились через заборону використання знижок (пільг) заможними громадянами, на користь адресних програм соціальної допомоги малозабезпеченим.

ДЕМОГРАФІЧНА ПОЛІТИКА: ПІДТРИМКА НАРОДЖУВАНОСТІ

Якими є основні проблеми підтримки НАРОДЖУВАНОСТІ, материнства та дитинСТВА?

Популізм політики щодо збільшення народжуваності

Низька народжуваність у нашій державі поєднується з високою смертністю та значним еміграційним відтоком населення – переважно добре освіченої молоді, котра не може реалізувати своїх здібностей в Україні. Демографічні перспективи нашого суспільства катастрофічні – за прогнозами науковців до 2050 року населення країни може становити лише близько 36 млн. осіб. При цьому державна політика у питанні стимулювання народжуваності здебільшого реалізується в контексті популістських кроків. Матеріальна допомога сім’ям з дітьми є невід’ємним елементом здійснення політики у справах материнства та дитини. Однак сама лише грошова стимуляція, без забезпечення прийнятних умов виховання дитини до досягнення нею повноліття, має досить обмежений і навіть спотворений вплив.

Важливою стороною здійснення соціальної політики у питанні права дитини є захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Вирішення цієї проблеми повинно здійснюватись за допомогою активізації виконання програми розвитку дитячих будинків сімейного типу.

Якою повинна бути підтримка НАРОДЖУВАНОСТІ?

Без комплексної підтримки молодих сімей з боку громади народжуваність у нашій державі залишатиметься стабільно на низькому рівні.

Власне житло, надійна робота з достойним заробітком, можливість вільного підприємництва, якісні навчальні та медичні заклади, перспективи для дитини у державі – саме ці питання турбують молодих батьків, коли вони приймають рішення про народження дітей. Неможливість реалізувати свої здібності, відсутність відповідних соціальних та економічних передумов сприяють еміграції здібної молоді. З огляду на цю комплексну багатогранну проблему, головним завданням є створення комфортних умов для молоді і молодих сімей та, в перспективі, подолання негативних демографічних тенденцій.

ЯК ЦЬОГО ДОСЯГТИ?

Напрямок головного удару – соціальна система, несприятлива для молодих сімей та народжуваності

 Збільшити рівень фінансування та обсяг виплат за програмами, які передбачають регулярнупідтримку сім’ям з дітьми: на даний момент існує певна диспропорція щодо підтримки самого факту народження дитини та подальшого її виховання. Система потребує виправлення даної диспропорції, оскільки вже зараз чітко помітні негативні наслідки занадто щедрих одноразових виплат.Ми маємо здійснити наступні кроки:

  • Подовжити виплати допомоги на дитину до досягнення нею 15 років (а у окремих випадках - до 18 років). На відміну від України, у більшості країн орієнтуються на підтримку дитини до того моменту, коли вона набуває правоздатність. Достойна підтримка з боку громади протягом усього періоду виховання дитини повинна стати одним із елементів захищеності молодих сімей та позитивним фактором у прийнятті рішення про народження дітей.
  • Запровадити гнучку систему врахування доходів сімей із новонародженими у виплаті допомоги. Хоча переважна більшість молодих сімей потребує матеріальної підтримки, система соціального захисту повинна зберігати елемент справедливості і не надавати приводу для зловживань з боку заможних громадян.
  • Збільшити фінансування та відпрацювати дієві механізми вільного та справедливого доступу допрограм доступного житла для молодих сімей.
  • Створити сприятливі умови для декретної відпустки чоловіків.
  • Впроваджувати програми розвитку дитячих будинків сімейного типу для вирішення проблем дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

ЕФЕКТИВНИЙ СУСПІЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА РОЗПОДІЛОМ ГРОМАДСЬКИХ КОШТІВ – ШЛЯХ ДО ВИРІВНЮВАННЯ ДОХОДІВ

ЧОМУ ДЕРЖАВА НЕ ЗДАТНА ЗАБЕЗПЕЧИТИ ГіДНИЙ ЖИТТЄВИЙ РІВЕНЬ ВСІМ ГРОМАДЯНАМ?

Поляризація суспільства за рівнем доходів

Існуюча в Україні економічна система створює можливості для отримання надприбутків для невеликої групи людей, в той час як держава та суспільство стабільно перебувають у зубожілому стані.

Ключовим елементом підвищення рівня добробуту є ефективний суспільний контроль за розподілом громадських коштів (державного бюджету) і, зокрема, за розподілом соціальних фондів.

ЯКОЮ МАЄ БУТИ ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСТОЙНОГО РІВНЯ ЖИТТЯ?

Справедливий розподіл національного продукту між працівниками та власниками капіталу також повинен стати запорукою високих стандартів життя в країні. Хоча оплата праці найманих працівників у національному продукті займає значну частину, світовий досвід демонструє, що подальший перерозподіл на користь працівників також має сенс. Це тим більше актуально для країни, де широко застосовуються монополістичні та корупційні схеми для отримання надприбутків.

ЯК ЦЬОГО ДОСЯГТИ?

Напрямок головного удару – найвище в Європі розшарування доходів між заможними та малозабезпеченими 

Для втілення конституційного права на гідний життєвий рівень необхідно здійснити наступні кроки: 

  • Створити систему економіки рівних можливостей, в межах якої громадяни зможуть самостійно забезпечити себе належними доходами.
  • Посилити дієвість політики вирівнювання доходів за допомогою оподаткування розкоші та надприбуткових видів діяльності, у тому числі - за рахунок оподаткування елітного нерухомого майна та застосування прогресивної шкали оподаткування.
  • Запровадити адресний механізм використання соціальних громадських фондів та перерозподілити заощаджені кошти на підвищення матеріального забезпечення незаможних громадян.

ПРАВО НА ПРАЦЮ: СТВОРЕННЯ МОЖЛИВОСТЕЙ ДЛЯ ПРАЦІ І ГІДНОГО ЗАРОБІТКУ  ЗАМІСТЬ «ПРОДУКУВАННЯ» УТРИМАНЦІВ

ЯКИМИ Є НЕДОЛІКИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ?

Нерівність регіонів з точки зору можливостей працевлаштування

Крім низького рівня заробітних плат, основною проблемою працевлаштування є відсутність можливостей реалізації права на працю у різних регіонах країни. Значна частина відповідальності за такий стан справ лежить на слабкому розвитку програм субсидованої праці (громадських робіт).

Оскільки основну роль у цьому процесі відіграватиме місцеве самоуправління, субсидовані робочі місця будуть створюватися для забезпечення саме тих потреб, які є дійсно важливими для місцевих громад. Програми професійної підготовки та перекваліфікації, які вже існують на даний момент, слугуватимуть оптимальним доповненням механізму субсидування нових робочих місць.

Працевлаштування людей з обмеженими фізичними можливостями

Важливим питанням політики зайнятості є працевлаштування інвалідів. Підтримка облаштування спеціальних робочих місць, стимули для працевлаштування інвалідів – це ті кроки, які повинна робити держава для створення умов повноцінної реалізації громадян з певними фізичними обмеженнями.

 

Відсутність гарантій щодо отримання першого робочого місця

Створення умов для працевлаштування молоді є одним з пріоритетів соціальної політики. Держава повинна забезпечити першочергове працевлаштування молоді за допомогою квотування робочих місць на підприємствах та установах.

Якою має бути політика працевлаштування?

Політика працевлаштування має бути спрямована на створення громадянам економічних умов та відповідних стимулів для пошуку зайнятості. Громадяни, які бажають працювати, повинні мати можливість здійснювати це право – або на ринкових умовах, або через програму субсидованого працевлаштування.

Держава має пильно відслідковувати справедливість розподілу створеної додатної вартості між працівником та власником підприємства.

Ефективна політика працевлаштування також повинна спрямовуватися на працевлаштування інвалідів та молоді. Держава повинна підтримувати цікавість до працевлаштування цих категорій громадян як з боку приватних власників, так і з боку державних установ.

ЯК ЦЕ ЗРОБИТИ?

Напрямок головного удару – відсутність перспектив працевлаштування для найбільш вразливих верств населення 

 

З метою формування повноцінної ефективної політики зайнятості потрібно:

  • Здійснити кроки для розбудови економіки рівних можливостей та створити сприятливі умови для ведення підприємництва.
  • Кардинально посилити та розширити програми субсидованої зайнятості для підвищення пропозиції робочих місць в першу чергу у депресивних регіонах.
  • Зробити обов’язковою умовою отримання державної допомоги (по безробіттю, соціальної допомоги для малозабезпечених) активний пошук роботи або участь у програмах субсидованої зайнятості.
  • Сприяти мобільності працюючих в межах України за допомогою поширення інформації про ситуацію на регіональних ринках праці, розвитку вахтових методів працевлаштування, забезпечення тимчасовим житлом на період працевлаштування.
  • Забезпечити дієвість стимулів та умов для працевлаштування громадян із певними фізичними обмеженнями (фінансова підтримка з боку держави для облаштування робочих місць, помірні податкові стимули).

Впровадити обов’язкові квоти для працевлаштування молоді.

Реформи сфери охорони здоров’я

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я – СУЧАСНА, ЕФЕКТИВНА, ДОСТУПНА

ЯКУ СИСТЕМУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я МИ МАЄМО?

Україна має найвищі в Європі темпи скорочення кількості населення 

Середня тривалість життя в Україні набагато нижча, ніж у решті країн Європи, значна частина чоловіків не доживає до пенсійного віку. Половина дорослого населення України страждає від одного або декількох хронічних захворювань. Україна є лідером серед країн Співдружності Незалежних Держав за показниками захворюваності на серцево-судинні хвороби, туберкульоз, травматизм, інвалідність.

Швидкі темпи зростання захворюваності та інвалідності вже у дітей шкільного віку, недотримання гігієнічних нормативів щодо якості навколишнього середовища, незбалансованість харчування за основними харчовими речовинами, макро- і мікроелементами, гіподинамія, шкідливі звички (тютюнопаління, вживання алкогольних напоїв, токсичних, наркотичних речовин), раннє статеве життя, недостатній рівень гігієнічної культури (розповсюдження венеричних хвороб, ВІЛ-інфекції, туберкульозу) вимагають посилення профілактичного напряму в роботі з населенням, особливо з дітьми всіх вікових груп щодо формування навичок здорового способу життя.

Сучасна модель медичної допомоги існує на принципах, запроваджених ще за радянських часів. Серед її основних недоліків – недостатня якість медичних послуг, низька доступність медичної допомоги та неефективне використання бюджетних коштів у галузі, низький рівень розвитку профілактичної медицини. Незважаючи на те, що більшість передчасних смертей в Україні викликана захворюваннями, які можна було б попередити або вилікувати, українська система охорони здоров’я все ще залишається орієнтованою на невідкладну медичну допомогу та лікування епізодичних захворювань і не готова до роботи, спрямованої на подолання кризи смертності. У нашій державі немає досить ефективної ні державної, ні приватної медицини, що свідчить про необхідність термінового реформування галузі.

 ЯКОЮ МАЄ БУТИ СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я?

Для успішного зниження рівня передчасної смертності та захворюваності загалом система охорони здоров'я України має бути переорієнтована з моделі надання невідкладної медичної допомоги на модель комплексного ведення хворих, яка є більш придатною для профілактики неінфекційних хвороб та боротьби з ними. Медичні працівники повинні виявляти осіб, які належать до груп ризику, інформувати їх про можливі наслідки їхньої неуважності до власного здоров’я, ставити своєчасний діагноз і проводити належне лікування. Громадяни мають усвідомлювати свою роль у прийнятті рішень під час лікування хронічних захворювань. Розуміння необхідності лікування та залучення хворих до обрання відповідної стратегії лікування матиме великий вплив на виконання лікарських приписів і знизить ризик передчасної смерті.

Реформування охорони здоров’я в Україні має проводитись за такими основними напрямами:

  • Впровадження нових стандартів надання медичних послуг і, відповідно, критеріїв їхньої якості.
  • Здійснення суттєвих змін механізму фінансування закладів охорони здоров’я.
  • Впровадження системи стимулів для покращення роботи медиків.
  • Створення ефективної моделі координації роботи приватних і державних установ охорони здоров’я.
  • Виведення на перший план екстреної медичної допомоги та пріоритету надання первинної медичної допомоги.
  • Реалізація структурної перебудови.
  • Ефективна профілактика захворювань різної етіології, реформа кадрового складу та пропагування здорового способу життя.

Приватні та державні заклади охорони здоров’я мають працювати в одному напрямі для зміцнення здоров’я наших громадян. Тому необхідно поставити їх у рівні умови, сплачуючи з бюджету за лікування хворого від конкретної хвороби незалежно від форми власності лікувального закладу.

Основні концептуальні напрями реформування системи охорони здоров’я в Україні сьогодні передбачають розмежування функцій між первинним (медико-санітарним), вторинним(спеціалізованим) і третинним (високоспеціалізованим) рівнями медичної допомоги.

До основних завдань у структурній перебудові закладів охорони здоров’я необхідно віднести проведення їхньої інвентаризації та аудиту на місцях, після завершення яких складатиметься генеральний план оптимізації лікувальної мережі в кожному регіоні.

На первинному рівні медичної допомоги у сільській місцевості та містах потрібно визначити підрозділи, які надаватимуть первинну медико-санітарну допомогу.

На вторинному рівні медичної допомоги мережа центральних районних та районних лікарень, центральних міських, міських і дільничних лікарень, самостійних міських поліклінік має бути спеціалізована відповідно до потреб населення, територіальної доступності, особливостей захворюваності та інших критеріїв. Доцільним є створення однієї багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування, яка буде забезпечувати надання спеціалізованої медичної допомоги, а також усієї допомоги у регіоні.

На третинному рівні медичної допомоги функціонує її високоспеціалізований рівень, який забезпечуватиметься обласними лікарнями, кафедрами вищих медичних навчальних закладів, а також клініками науково-дослідних інститутів.

Надання екстреної медичної допомоги у переважній більшості випадків має здійснюватися фельдшерськими бригадами. Машини швидкої медичної допомоги повинні бути оснащені відповідно до табеля, який надасть можливість дотримуватися стандарту надання екстреної медичної допомоги.

Перебудова мережі лікувально-профілактичних закладів неминуче призведе до реформування їхнього кадрового забезпечення.

Використання в реформі охорони здоров’я індикаторів і стандартів якості медичних послуг значно покращить якість акредитації медичних закладів, а також укладання і продовження угод про надання медичних послуг лікувально-профілактичними закладами.

 ЯК ЦЬОГО ДОСЯГТИ?

Напрямок головного удару – зруйнована система охорони здоровя та нездоровий спосіб життя

Загальновизнаним напрямом якісного реформування медицини має бути забезпечення прозорого багатоканального фінансування, яке дозволить вирішити економічні, організаційні, кадрові та технологічні проблеми сфери охорони здоров’я шляхом:

  • Поступового запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування (з відрахуваннями страхових сум за рахунок роботодавців та працівників).
  • Подальшого розвитку приватного медичного страхування.
  • Створення суспільно-солідарного сектора, що є об’єднанням муніципальних медичних закладів, медичних підприємств і лікувальних установ, інших організаційно-правових форм, а також лікарів з приватною практикою, пов’язаних між собою єдиним замкненим лікувально-діагностичним, технологічним процесом надання медичних послуг і єдиною системою фінансування з позабюджетних (страхових, суспільно-солідарних цільових фінансових і благодійних фондів) та комерційних джерел.

Нова модель фінансування закладів охорони здоров’я має передбачати самостійність вирішення фінансово-господарських питань, зокрема щодо штатної чисельності медичних працівників, виходячи з потреб населення у медичній допомозі, їхнього матеріального стимулювання, можливість отримання додаткових джерел фінансування за рахунок залучення донорських коштів, надання платних послуг та інших не заборонених законом джерел.

Обсяг оплати медичної допомоги має визначатися кількістю пацієнтів, закріплених за кожним лікарем. Таким чином лікар, до якого приходить більше пацієнтів, отримуватиме вищу винагороду.

На первинному рівні у сільських районах необхідно першочергово створити доступну мережу поліклінічно-амбулаторних закладів, відкрити пункти швидкої медичної допомоги, залишити центральні районні лікарні з відповідним переоснащенням.

На вторинному рівні з коштів, акумульованих на обласному рівні, безпосередньо буде фінансуватися кожний заклад охорони здоров’я чи станція швидкої медичної допомоги в залежності від асортименту, якості та ефективності надання медичних послуг.

На третинному рівні заклади охорони здоров’я, залежно від покладених на них функцій та норм бюджетного кодексу, будуть фінансуватися з обласного чи державного бюджету.

Доцільно створення на базі дитячих поліклінік медико-санітарних і діагностичних центрів, в яких лікарі різних спеціальностей залишаться в статусі фахівців первинного контакту. Особливої уваги потребує відновлення удосконаленого комплексного медичного обслуговування дітей в організованих колективах (дошкільні, професійно-технічні навчальні заклади, загальноосвітні школи).

Реформа охорони здоровя може бути успішною лише за умов покращення економічної ситуації в Україні. Ми свідомі того, що вирішення проблем у медичній сфері може бути здійснене лише внаслідок зміни політичних та економічних умов – тіньова економіка, тотальна корупція та зубожіння більшості населення в жодному разі не спроможні покращити ситуацію у сфері охорони здоров’я. Тому запровадження загальнообов’язкового соціального медичного страхування для працюючих категорій громадян має бути поетапним. Також реформи медичної сфери мають розпочатися зверху через відмову еліти від безкоштовного доступу до медичних послуг.

Загальнообов’язкове соціальне медичне страхування для працюючих категорій громадян здійснюватиметься та гарантуватиметься державою через державні медичні страхові компанії, котрі будуть конкурувати між собою. Пацієнт, який сплачує страхові внески, буде мати право на отримання визначеного законодавством комплексу медичних послуг.

Для отримувачів соціальної допомоги основним платником соціальних страхових внесків має залишитися держава.

Приватне медичне страхування буде здійснюватися на добровільних засадах. Державне медичне страхування базуватиметься на принципах загальнообов’язковості, солідарності, самоврядування і отримання медичної допомоги у натуральній формі без здійс­нення безпосередньої оплати медичних послуг пацієнтами, із забезпеченням суворого контролю з боку незалежних організацій за здійсненням будь-яких фінансових операцій.

Запровадження медичного страхування має спиратися на чітку правову базу у відносинах «лікар – пацієнт», «пацієнт – лікувальна установа», у якій конкретно мають бути визначені обов’язки лікувальної установи перед пацієнтом, юридичні аспекти діяльності лікаря, права пацієнта. Взаємні обов’язки лікувальної установи та хворого мають бути передбачені у відповідній угоді, яку підписує пацієнт перед госпіталізацією у стаціонар.

Надання переваги здоровому способу життя, правилам безпечної поведінки та особистої гігієни, формування життєвих навичок щодо зменшення вразливості до ВІЛ-інфікування, профілактики психологічних порушень, шкідливості тютюнопаління, вживання алкогольних, токсичних і наркотичних речовин, формування репродуктивного здоров’я (та запобігання його втрати), раціонального харчування, значення оптимальної рухової активності та занять спортом можливе завдяки широкому впровадженню інформаційно-просвітницьких програм та інтерактивних форм роботи з громадянами.

Пропонується впровадити такі основні заходи для попередження неінфекційних хвороб та боротьби з ними:

  • Боротьба з тютюнопалінням - заборонити рекламу та підвищити податки на тютюнові вироби; використовувати попереджувальні написи з ілюстраціями на упаковках, які свідчать про шкоду для здоров'я. Забезпечити дотримання заборони  продажу тютюнових виробів неповнолітнім, заборонити паління у громадських місцях. Здійснювати активне просвітництво у навчальних закладах.
  • Боротьба із споживанням алкоголю – використовувати соціальну рекламу щодо наслідків зловживання алкоголем. Збільшити податки на алкогольні вироби; забезпечити дотримання заборони продажу алкогольних напоїв неповнолітнім; заборонити рекламу алкогольних напоїв. Проводити активне просвітництво у навчальних закладах.
  • Дотримання безпеки дорожнього руху - забезпечити виконання вимоги про використання ременів безпеки; суворе дотримання законів про заборону водіння у нетверезому стані з чітким визначенням у законодавстві максимально допустимих рівнів концентрації алкоголю в крові; дотримання обмежень щодо швидкості руху.
  • Профілактика неправильного харчування – здійснювати активне просвітництво у навчальних закладах, надавати інформацію щодо шкідливості вживання продукції закладів швидкого харчування, великої кількості жирів, цукру, газованих напоїв тощо. Ініціювати участь громадських організацій в діяльності з поширення ідей здорового харчування.
  • Заохочення до фізичної активності – проводити активне просвітництво у навчальних закладах щодо корисності фізичної активності та занять спортом. Сприяти спортивним закладам та клубам, особливо тим, які орієнтовані на вікові або ґендерні групи з низьким рівнем фізичної активності. Залучати працівників охорони здоров'я до відповідних навчальних програм сприяння підвищенню фізичної активності.
  • Контроль стану власного здоров’я – проводити активну роботу у школах щодо вироблення стимулів особисто слідкувати за станом свого здоров’я, залучати до цього процесу представників громадських організацій та медичних працівників. Сприяти реалізації державних та громадських програм та кампаній щодо стимулювання ранньої діагностики захворювань, роботі з групами високого ризику на певні захворіювання. Здійснювати кампанії з широкого інформування громадськості.

Здоров’язберігаючі програми повинні включати такі основні позиції:

  • Раціональний режим праці і відпочинку.
  • Раціональне харчування.
  • Сприятливий психологічний мікроклімат у сім’ї та на виробництві.
  • Гігієнічна культура.
  • Оптимальний руховий режим, заняття спортом, загартовуючі заходи; профілактика шкідливих звичок.

Здоровий спосіб життя повинен стати ідейним стрижнем виховання, освіти, громадського, спортивного руху. За місцем проживання, навчання чи роботи мають бути створені умови для занять спортом.

Реалізацію заходів щодо здорового способу життя потрібно розпочинати від самого народження (програми загартовування та раннього фізичного розвитку дітей). Дитячі майданчики, спортивні школи та зали для занять повинні бути доступними для всіх бажаючих. Здоровий спосіб життя має стати популярним – престиж бути здоровим базуватиметься на суспільних пріоритетах, посилених належною агітацією, соціальною рекламою, реалізацією проектів, спрямованих на формування відповідної громадської думки.

Збереження довкілля

ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА – БАЗОВА ЦІННІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

ЯКІ ПРОБЛЕМИ В СФЕРІ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ МИ МАЄМО?

На сьогодні екологічна ситуація в Україні постійно погіршується, збільшується антропогенне навантаження на навколишнє середовище, відбувається виснаження природних ресурсів через їхнє інтенсивне використання.

На жаль, державна політика та управління в цій сфері не здатні ефективно та вчасно вирішувати як локальні, так і національні та глобальні екологічні проблеми. У державі відсутнє комплексне бачення шляхів розв’язання численних екологічних проблем, вдосконалення екологічного законодавства та покращення стану дотримання міжнародних угод в сфері захисту довкілля. Національний план дій з охорони навколишнього середовища не затверджено.

Екологічне законодавство часто змінюється без системного підходу. Водночас найважливіші норми щодо відповідальності за правопорушення в природоохоронній сфері, культури користування природними ресурсами та нормативів екологічної безпеки залишаються застарілими. Відсутні й економічні стимули для реалізації суб’єктами економіки екологічних стратегій розвитку.

В Україні фактично знищена система державної екологічної експертизи проектів будівництва нових та розширення, реконструкції, технічного переозброєння діючих об’єктів, в першу чергу тих, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Відтак потенційно небезпечні для довкілля та людей об’єкти та види діяльності не підлягатимуть комплексній експертній оцінці на етапі їхнього планування (проектування).

Загроза знищення біорізноманіття

Займаючи менше 6% площі Європи, Україна володіє близько 35% її біорізноманіття. Протягом останніх років спостерігається збільшення кількості видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України, що підлягають особливій охороні через загрозу зникнення.

В Україні відсутні загальнодержавна програма збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття України, а також загальнодержавна програма розвитку заповідної справи, тому державна політика в даних сферах є невизначеною. 

Наближення законодавства України до законодавства Європейського Союзу в сфері охорони біологічного різноманіття відбувається незадовільно, щорічні плани заходів Уряду щодо виконання загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу не виконуються, хоча сфера захисту довкілля є пріоритетною сферою для адаптації законодавства в Україні.

Кліматичні зміни

Україна належить до країн, що сприяють поглибленню глобальної проблеми зміни клімату, оскільки знаходиться у двадцятці країн, які є найбільшими емітентами CO² у світі, а наша економіка має одну із найбільших високо вуглецевих економік. Україна є лідером серед енергетично неефективних держав світу. На виробництво одиниці продукції валового внутрішнього продукту в Україні необхідно витратити у 2-3 рази більше енергії в порівнянні з іншими країнами світу.

Ризики, пов’язані з розвитком та експлуатацією об’єктів атомної енергетики

Україна входить до п'ятірки європейських країн, що мають найбільш потужні атомні електростанції, однак системних змін у ядерній галузі не відбулося за всі роки незалежності. В Україні так і не створено сучасної організаційної інфраструктури, наукової підтримки та підготовки кадрів. Застарілі та небезпечні технології на всіх типах реакторів постійно потребують капіталовкладень для підвищення безпеки. В державі відсутня система фінансового забезпечення рекультивації радіоактивно забруднених після аварії на Чорнобильській атомній електростанції територій, зняття з експлуатації ядерних реакторів, що використали свій ресурс; обслуговування радіоактивних сховищ та звалищ. Забір поверхневих вод для компенсації втрат на випаровування у ставках-охолоджувачах та градирнях атомних електростанцій викликає зниження водності річок в Україні, яка за класифікацією Організації Об’єднаних Націй належить до малозабезпечених водними ресурсами країн.

ЧОГО МИ ПРАГНЕМО?

Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу прийнято. Проте на практиці процеси адаптації законодавства України відбуваються вкрай повільно і неякісно. Так, давно потребують узгодження норми національного законодавства, що регулюють нормативи викидів в атмосферне повітря, нормативи якості водних ресурсів, функціонування дозвільної системи та системи оцінки впливу на навколишнє середовище, поводження із відходами, збереження біорізноманіття та інші сфери.

З метою вирішення вказаних проблем слід здійснити такі заходи:

  • Затвердити національний план дій з охорони навколишнього природного середовища та забезпечити фінансування заходів, що передбачені у ньому.
  • Посилити контроль за дотриманням екологічного законодавства, удосконалити методики визначення обсягу шкоди, розрахунку збитків, завданих знищенням елементів навколишнього середовища (ґрунти, водні ресурси, флора та фауна тощо) чи погіршенням якості природних ресурсів, посилити відповідальність за порушення законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та вдосконалити процедури притягнення до відповідальності суб’єктів господарювання та громадян за заподіяну шкоду.
  • Відновити обов’язкову державну екологічну експертизу щодо проектів будівництва, реконструкції об’єктів та видів діяльності, що становлять підвищену екологічну небезпеку, запровадити обов’язковість врахування думки громадськості в процесі планування та забудови та місцевому рівні.
  • Підвищити плату за спеціальне користування природними ресурсами, удосконалити дозвільну систему у сфері охорони навколишнього природного середовища, спрямовану на регулювання природокористування шляхом встановлення науково обґрунтованих лімітів на використання природних ресурсів та встановлення гранично допустимих рівнів забруднення навколишнього середовища; впровадження інтегрованого дозволу на природокористування; спрощення процедури видачі цього дозволу та забезпечення повної прозорості цього процесу.

ЯК ЦЬОГО ДОСЯГТИ?

Напрямок головного удару – безвідповідальність держави щодо питань екологічної безпеки 

 

Збереження біологічного різноманіття, природно-заповідного фонду України

З метою припинення втрат біологічного різноманіття та збільшення територій та об’єктів природно-заповідного фонду, покращення виконання ними покладених на них функцій ми повинні зосередитися на наступних заходах:

  • Прийняття загальнодержавної програми збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття України, а також загальнодержавної програми розвитку заповідної справи із широким обговоренням цих документів громадськістю.
  • Створення нових об’єктів природно-заповідного фонду та збільшення його площі, уніфікація підпорядкування об’єктів природно-заповідного фонду єдиному уповноваженому Урядом органу, посилення відповідальності та контролю за порушенням режиму таких об’єктів.
  • Врахування вимог збереження біотичного та ландшафтного різноманіття в програмах соціально-економічного розвитку України та її регіонів.
  • Посилення адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення законодавства у сфері охорони, збереження та використання біорізноманіття, в першу чергу за знищення видів рослин і тварин, що занесені до Червоної книги України.
  • Реформування системи державного контролю за рибальством, мисливством та іншим використанням об’єктів тваринного світу з метою його зосередження в одному правоохоронному органі.
  • Проведення науково обґрунтованого перегляду лімітів на промисловий вилов риби у всіх водних об’єктах України та введення мораторію на будь-яке спеціальне використання рибних ресурсів, що занесені до Червоної книги України (в тому числі у наукових цілях).
  • Розробка системи економічної оцінки біорізноманіття та врахування його вартості в питаннях власності, ціни ресурсів і кінцевих продуктів, у процесі виробництва і операцій з торгівлі, а також економічної оцінки об’єктів природно-заповідного фонду.

Повноцінна участь України у подоланні наслідків глобальної проблеми зміни клімату

Україна повинна стабілізувати свої викиди парникових газів. За висновками експертів, в Україні впроваджувати заходи з підвищення енергоефективності у 4-10 разів дешевше, ніж будувати нові теплові та атомні електростанції.

Україні слід здійснити наступні заходи:

  • Розробити державну програму зі зниження викидів парникових газів, а також відповідні регіональні плани заходів для обліку та регулювання таких викидів.
  • Заохочувати розвиток альтернативних джерел енергії. Енергетична стратегія України повинна бути переглянута з метою посилення державної підтримки впровадження відновлюваних джерел енергії в Україні. 
  • Збільшити використання біопалива. Потрібен закон про обов’язковий відсоток біопалива в усьому пальному, що продається на території України.  
  • Забезпечити утилізацію та можливість ефективного використання метану зі сміттєзвалищ, а також шахтного метану.
  • Вдосконалити державні програми енергозбереження та енергоефективності. Політикою держави з енергозбереження повинна бути низка адміністративних, економічних та інформаційних державних інструментів, що стимулюють енергозбереження. Прикладами такої політики єстворення системи стандартів з використання енергії на одиницю виробленої продукції для окремих секторів промисловості із встановленням штрафів за недотримання таких стандартів, зняття субсидій на видобуток та використання викопних видів палива, впровадження податків на викопні види палива на рівні, який би сприяв вкладанню коштів в енергозбереження.
  • Провести реформування в сільському господарстві, а саме: переглянути управління продуктивністю тваринництва для скорочення викидів метану; заохотити використання відходів рослинництва як біопалива.
  • Відновити існуючі та насадити нові ліси (особливо на малородючих землях), забезпечити їхнє оптимальне використання.
  • Реформувати систему комунального господарства в містах шляхом: впровадження систем роздільного збору сміття та переробки вторинних матеріалів; покращення теплоізоляції будинків; заміни котлів на системах центрального опалення; встановлення систем автономного опалення в освітніх закладах, житлових будинках, інших спорудах; подальшого впровадження систем обліку та регулювання витрат на тепло, воду та інше.

Освіта, наука та інновації

ОСВІТА, НАУКА, ІННОВАЦІЇ – ОСНОВА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УКРАЇНИ

Яким є сучасний стан та ключові проблеми освітньої та науково-інноваційної сфери?

Деградація української системи освіти

Особливим стратегічним резервом України все ще є високий рівень освіченості суспільства, проте ми поступово втрачаємо ці переваги. Застарілими є зміст освіти та навчально-матеріальна база. Знижується престиж педагогічної і наукової праці. Водночас молодь також втрачає інтерес і справжню мотивацію до навчання. Відсутня єдина система управління якістю освіти та її моніторингу.

В процесі ринкових перетворень не сформовано дієвого механізму взаємозв’язків бізнесу з навчальними закладами. Роботодавці не беруть участі у формуванні змісту освіти, відсутні ефективні механізми працевлаштування молодих фахівців, зростають диспропорції між підготовкою фахівців і попитом на них на ринку праці.

Нерозвиненість національної інноваційної системи

Україна витрачає на науку з державного бюджету близько 0.4% валового внутрішнього продукту, що є показником слаборозвинених країнЯк наслідок - частка України на світовому ринку наукомісткої продукції є меншою 0.1%, а питома вага обсягу виконаних науково-технічних робіт складає близько 1% валового внутрішнього продукту України.

Центральний орган виконавчої влади, відповідальний за здійснення науково-технічної та інноваційної політики, сьогодні в державі фактично відсутній.

В Україні не створена національна інноваційна система. Результати науково-технічної діяльності залишаються незатребуваними з боку реального сектору економіки, основу якої все ще складають низькоукладні галузі, орієнтовані на видобуток і первинну переробку сировини.

Відсутність дієвих форм державно-приватного партнерства в інноваційній сфері та стимулів для комерціалізації винаходів

Нинішня фіскальна політика України не враховує значні затрати й високий рівень ризику при створенні інновацій та виведенні продукції на ринок. Державний фонд фундаментальних досліджень має вкрай обмежений бюджет, а реально діючих венчурних фондів практично не існує.

Українська економіка відчуває потребу у сприятливому інноваційному середовищі для підвищення конкурентоспроможності реального сектору і продуктивної зайнятості. Натомість маємо неготовність науково-інноваційної системи до швидкого впровадження науково-технічної продукції в промисловості, енергетиці, житлово-комунальному господарстві – тих галузях, де потенційні втрати від використання застарілих технологій є особливо відчутними.

Якими мають бути система освіти та пріоритети інноваційного розвитку країни?

Ми переконані: загострення проблем у науково-інноваційній сфері обумовлює нагальну необхідність якнайшвидшого впровадження комплексу першочергових заходів, спрямованих на усунення системних недоліків у функціонуванні науково-технологічного комплексу та забезпечення реалізації інноваційної моделі розвитку України.

Сучасна освіта – творча людина – успішна країна

Стратегічним завданням ми вважаємо формування в Україні сучасного суспільства знань, у якому знання та можливості їхнього практичного застосування стануть важливим засобом самореалізації і розвитку особистості та ключовими чинниками прискореного розвитку держави і суспільства.

Пріоритетами державної політики в галузі освіти мають стати:

  • Підвищення якості освіти і виховання.
  • Системні заходи, спрямовані на подолання корупції в закладах освіти.
  • Встановлення ефективних та прозорих зв’язків освіти з виробництвом і бізнесом.
  • Тісне поєднання освітнього, наукового й інноваційного процесів.
  • Підвищення соціального статусу педагога.
  • Дієвий соціальний захист усіх учасників навчально-виховного процесу.
  • Перехід на систему державних грантів для навчання студентів; зрівняння у правах приватних і державних шкіл, дошкільних закладів та вищих навчальних закладів.
  • Інтеграція в європейський і світовий освітній простір, входження українських університетів в число провідних університетів світу.

Середньостроковими пріоритетами здійснення такої політики мають стати:

  • Забезпечення конституційних норм щодо доступності і безоплатності різних форм якісної освіти в дошкільних і позашкільних навчальних закладах. Повне охоплення дітей дошкільного віку навчанням у державних, приватних дошкільних установах, індивідуальним навчанням в сім’ях для тих, хто його прагне.
  • Обов’язковість і безоплатність здобуття повної середньої освіти та безоплатність професійно-технічної освіти. Здобуття якісної вищої освіти на конкурентних основах у вищих навчальних закладах.
  • Формування мережі навчальних закладів, здатних забезпечувати надання високоякісних освітніх послуг – створення дошкільних навчальних закладів різних типів, профілів та форм власності, цілісних міжгалузевих багаторівневих систем позашкільних навчальних закладів; оптимізація структури загальноосвітніх навчальних закладів для однозмінного навчання, створення умов для профільного, екстернатного і дистанційного навчання; упорядкування регіональної мережі спеціальних навчальних закладів усіх рівнів освіти для громадян з особливостями психічного і фізичного розвитку, забезпечення їхньої інтеграції у загальний освітній простір.
  • Оптимізація та розвиток мережі професійно-технічних навчальних закладів різних форм власності з урахуванням демографічної ситуації, недопущення згортання та руйнації системи професійно-технічних закладів освіти, забезпечення країни кваліфікованими трудовими ресурсами; підвищення ефективності мережі вищих навчальних закладів для задоволення потреб держави у фахівцях з вищою освітою.
  • Розбудова мережі вищих навчальних закладів різних форм власності, здатних бути справжніми осередками наукового та інноваційного процесу, відповісти на різноманітні суспільні запити доби глобалізації та готувати кваліфікованих фахівців.
  • Упровадження принципів демократичності, прозорості та гласності у процесі набору абітурієнтів - учнів і студентів, удосконалення діяльності Українського центру оцінювання якості освіти.

Від ресурсної економіки – до економіки знань

Державна політика у науково-технологічній сфері має спрямовуватися на підтримку інноваційної активності вітчизняних суб’єктів господарювання на всіх стадіях інноваційного процесу, стимулювання попиту на результати наукових досліджень і розробок, створення сприятливих умов для виробництва інноваційної продукції з високим рівнем доданої вартості.

Результатами проведення такої політики повинні стати:

  • Орієнтація на систему довгострокових технологічних пріоритетів, що формується з урахуванням глобальних тенденцій, а також необхідності зміцнювати національну безпеку і забезпечувати сталий розвиток економіки.
  • Посилення взаємодії у „трикутнику знань” (освіта, дослідження, інновації) на всіх рівнях (особливо на початковій) – від окремих дослідників, дослідницьких установ та університетів, інвесторів до малих і великих підприємств.
  • Розвиток фінансових механізмів стимулювання впровадження передових науково-технічних розробок, створення умов для залучення приватної ініціативи (меценатство, інвестиційні фонди).
  • Функціонування ефективних форм державно-приватного партнерства у науково-технологічній сфері, поєднання важелів державного регулювання і ринкових механізмів, надання більшої свободи дослідникам.
  • Активна діяльність системи функціонального представництва консультативних органів - дорадчих органів при Уряді та Парламенті з метою формування та обґрунтування стратегічних напрямів науково-технологічного розвитку, забезпечення дієвої комунікації між державою і спільнотою науковців на відкритих, публічних та конкурентних засадах.
  • Оптимізація структури органів влади, відповідальних за реалізацію освітянської, наукової, інноваційної і технологічної політики.

Як цього досягти? 

Напрямок головного удару – зниження якості освіти та незатребуваність інтелектуального потенціалу

Розвиток інтелектуального потенціалу нації

Основними завданнями у цій сфері ми вважаємо:

  • Входження України як повноправного суб’єкта до європейського освітнього простору і європейського наукового простору, взаємне визнання документів про освіту, наукові ступені і вчені звання.
  • Формування європейських стандартів якості освіти, розвиток системи зовнішнього незалежного оцінювання і моніторингу якості освіти як потужного чинника рівного доступу до освіти, підвищення її якості.
  • Повернення до 12-річної обов’язкової середньої освіти за європейським зразком, з обов’язковою реалізацією в 10-12 класах профільного навчання.
  • Забезпечення вступу до вищих навчальних закладів на підставі результатів зовнішнього незалежного оцінювання з урахуванням середнього балу шкільного атестату (питома вага якого не може перевищувати 20% від максимальної суми балів, за якими здійснюється вступ).
  • Остаточний повсюдний перехід на три цикли навчання у вищій освіті – бакалаврський, магістерський і аспірантський (із отриманням освітньо-наукового ступеня доктора філософії).
  • Запровадження європейської системи трансферу кредитів як ефективного засобу забезпечення широкомасштабної мобільності студентів та викладачів.
  • Створення повноструктурної системи навчання для закордонних українців, зокрема, з використанням Інтернет-технологій.
  • Диверсифікація джерел фінансування освіти і науки, залучення бізнесу до фінансування наукової та освітньої діяльності за відповідної системи контролю та звітності (зокрема й через систему податкових стимулів, «дослідницького кредиту» тощо), залучення бізнесу і роботодавців до визначення стратегій розвитку освіти і науки.
  • Доведення наукомісткості валового внутрішнього продукту щонайменше до 2%.
  • Інтеграцію стратегій розвитку освіти і науки, посилення наукової складової в діяльності університетів, створення мережі дослідницьких університетів, в яких фінансування наукових досліджень складатиме не менше третини загального бюджету і які отримають право самостійно присуджувати науково-освітній ступінь доктора філософії, науковий ступінь доктора наук, наукові звання старшого дослідника, доцента і професора.
  • Збереження та модернізація інтелектуального і матеріально-технічного потенціалу самоврядної академічної науки, посилення інтеграції зусиль академічної, університетської та галузевої науки задля виконання пріоритетних державних завдань.
  • Формування системи ефективної координації фундаментальних і прикладних наукових досліджень у різних секторах науки.
  • Створення на базі Державного фонду фундаментальних досліджень Національного наукового фонду для фінансування пріоритетних досліджень у сфері точних, природничих та соціогуманітарних наук на конкурсній основі, із дотриманням прозорості та звітності його діяльності, забезпечення бюджету Національного наукового фонду в обсягах, не менших 10% загального обсягу фінансування науки.
  • Розширення реальної автономії вищих навчальних закладів, закріплення на законодавчому рівні гарантій цієї автономії (у тому числі й права університетів самостійно розпоряджатися заробленими коштами), розвиток студентського та учнівського самоврядування, здійснення політики державно-громадського партнерства в сфері освіти та науки.
  • Активну участь у міжнародному поділі праці в сфері інформаційно-комунікаційних технологій. Створення потужної й конкурентоспроможної національної системи інформаційного виробництва, здатної забезпечити всебічний розвиток людини та консолідувати суспільство на ґрунті спільних цінностей та національних завдань.
  • Надання підтримки для міжнародного освітнього та науково-технічного обміну.
  • Підвищення суспільного престижу праці освітян та науковців (зокрема й шляхом забезпечення гідного матеріального статусу, державної підтримки наукової та освітянської молоді через систему грантів тощо).
  • Реалізацію сучасних освітніх проектів правової, політичної та патріотичної освіти у навчальних закладах на засадах цінностей громадянського суспільства.

Стимулювання інноваційного розвитку економіки

Головними завданнями інноваційної політики є:

  • Визначення як пріоритетних тих напрямів інноваційного розвитку, де Україна має суттєві наукові здобутки і перспективи розвитку – освоєння новітніх, у тому числі відновлюваних, джерел енергії, високотехнологічні галузі промисловості, машинобудування, матеріалознавство, створення індустрії наноматеріалів, біотехнології, технологічний розвиток агропромислового комплексу, хіміко-фармацевтичні технології; впровадження новітніх технологій та обладнання у сфері медичного обслуговування; інформаційні технології, системи зв’язку.
  • Врегулювання діяльності складових національної інноваційної системи: бізнес-інкубаторів, технопарків, наукових парків, технополісів, венчурних фондів тощо, а також - механізмів їхньої взаємодії між собою та з іншими суб’єктами інноваційної діяльності.
  • Захист інтересів українських інноваційних проектів та виробництв на зовнішніх ринках, створення сприятливих умов для укладання контрактів, роботи венчурних фондів та здійснення виробничої та інших видів діяльності.
  • Спрощення процедури державної експертизи та реєстрації технопарків.
  • Вдосконалення законодавчої бази, що регламентує охорону інтелектуальної власності.
  • Створення загальної інформаційної електронної мережі, яка би містила інформацію стосовно існуючих науково-технічних розробок та можливостей їхнього впровадження у виробництво; розвиток національної системи трансферу технологій та забезпечення її належного інформаційного супроводження.

Культурна та мовна політика

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА – НАЦІОНАЛЬНА, ЦІКАВА, СУЧАСНА

Які проблеми існують сьогодні у сфері культурної та мовної політики?

Політизація культурної сфери, конфліктність питання про мовне і культурне різноманіття

Проблема мовного та культурного різноманіття українського суспільства традиційно використовується у політичних цілях. Подібна ситуація несе у собі небезпеку розколу країни за мовно-культурними ознаками. Політичні спекуляції на цих темах стають можливими внаслідок того, що у суспільстві досі відсутній консенсус щодо таких принципових питань, як сфери функціонування мов, важливість збереження та посилення ролі української мови для забезпечення суспільної ідентичності України за умов вільного розвитку та захисту прав інших мов, що використовуються громадянами нашої держави.Відсутність виваженого діалогу у мовному питанні гальмує консолідуючі процеси формування громадянської нації як втілення прагнення всіх громадян реалізувати себе у спільній для всіх державі.     

Другорядність проблем культури у державному житті

Сьогодні в Україні домінують уявлення про те, що сфера культури є другорядною по відношенню до економіки. Але, як показує українській досвід державотворення, економіка як така не здатна забезпечити політичної і громадської єдності нації. Лише національна самобутня культура є тим підґрунтям, на якому формуються, а потім транслюються у майбутнє спільні для усього суспільства цінності і цілі. У свою чергу, консолідація суспільства на основі спільних цінностей та цілей є необхідної умовою успішних економічних перетворень. Ці спільні цінності та цілі всіх громадян України, незалежно від мовних, культурних, релігійних та інших відмінностей повинні стати основою для формування єдиної громадянської нації. Ми повинні усвідомити, що цілі, які нас об’єднують, важливіші за історичні міфи та ідеології, які можуть нас розділяти.

Загроза периферійності

Тоталітарний режим знищив в Україні традиційні спільноти, які підтримували автентичну культурну традицію. Сьогодні традиції часто підміняються їхньої сучасною імітацію – етнографізмом та шароварщиною. Така культура, будучи штучно ізольованою від зовнішніх впливів, а отже, і сучасних тенденцій культурного розвитку, є мало цікавою як за кордоном, так і всередині самої країни.

Ще однією причиною самоізоляції української культури є намагання захистити мовну і культурну ідентичність від можливої асиміляції іншими, більш агресивними та потужними культурними традиціями. Проте культура, яка обирає шлях самоізоляції, ніколи не буде конкурентоспроможною і розчиниться у чужих культурних контекстах, яким вона начебто опирається.

 

Якою має бути культурна політика України? На які цілі вона спрямовуватиметься?

Нова культурна політика має базуватися на таких засадничих принципах:

  • Збільшення можливостей для підвищення конкурентоспроможності сучасної української культури. Управління культурною сферою у відповідності до сучасних реалій. Відкритість іншим культурним традиціям і сучасним тенденціям зі збереженням своєї національної ідентичності.
  • Відхід від розподільчо-дотаційного принципу підтримки культурної сфери, започаткування ефективних форм державно-приватного партнерства - держава має створювати сприятливі умови для розвитку книговидання, кіноіндустрії, шоу-бізнесу та туристичного бізнесу. Заохочення державою приватного підприємництва до стратегічних інвестицій у сферу культури. Формування законодавства щодо різних форм пільгового оподаткування інвестицій у культурну сферу.
  • Дотримання ідей відкритості, гуманізму, полікультурності і політичної коректності. Сприяння культурній рівноправності всіх народів і регіонів з урахуванням їхньої історичної, ціннісної та мовної різноманітності. Недопущення будь-якої дискримінації на мовному ґрунті для всіх націй і народностей, які проживають в Україні.

Як цього досягти?

Напрямок головного удару – меншовартість української культури для світу і другорядність – для держави

 

Законодавчо розширити поняття культури до комплексного тлумачення культури як процесу, зорієнтованого на виробництво культурного продукту.Перед Україною стоїть завдання формування перспективної, спрямованої у майбутнє політики у сфері культури. Щоб досягти цієї мети, ми вважаємо за необхідне:

  • Провести SWOT-аналіз культурних ресурсів, можливостей, конкурентоздатності культурної парадигми сучасної України.
  • На нормативно-правовому рівні переосмислити завдання культурної політики України. З огляду на це, пропонуємо досягнення таких основних цілей:
  • Збереження української ідентичності через культуру.
  • Формування та консолідація громадянської нації.
  • Збереження української культурної різноманітності.
  • Розвиток українських культурних індустрій.
  • Популяризація України у світі.
  • Здійснювати культурну політику, спираючись на: державні органи; органи самоврядування, адже більша частина культурного продукту твориться на місцях; персоніфіковане спонсорство; бізнес у сфері культури (кіноіндустрія, шоу-бізнес тощо).
  • Реалізовувати культурну політику, законодавчо розподіливши сфери компетенцій всіх учасників ринку створення культурного продукту. Держава не здатна ані контролювати, ані підтримувати всі сфери культури (кіно, шоу-бізнес, цирк тощо). Справа держави – регулювати ринок культурних пропозицій та підтримувати вкрай унікальні культурні явища, а також навчальну сферу.
  • Законодавчо розширити поняття «національний спадок» не лише до матеріальних і нематеріальних об’єктів культури, але й до явищ, процесів, природних і антропогенних цінностей, як наприклад, природні та культурні ландшафти. Провести перереєстрацію цінностей національного культурного спадку на нових засадах.
  • На урядовому рівні потрібно перейти від підтримки культури у вузькому сенсі слова до стимулювання розвитку всіх культурних індустрій.
  • Вдосконалити законодавство, що стосується спонсорської діяльності у сфері культури.
  • Здійснити перехід від дотаційно-розподільчої політики в сфері фінансування культури до ефективної політики «позитивної дискримінації». Запровадити пільгове оподаткування значної частини видів культурної діяльності, що мають загальнонаціональне значення.
  • Здійснювати виважену мовну політику в Україні, враховуючи стратегічну мету посилення ролі державної української мови та захисту прав і розвитку всіх мовних спільнот в Україні. Дотримуватися принципу єдиної державної мови з розширеним використанням мов національних меншин.

Зовнішня політика та безпека

СИЛАМ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ – ЄВРОПЕЙСЬКЕ ОБЛИЧЧЯ

Якою є зовнішня та безпекова політика сьогодні?

Кон’юнктурність замість послідовної стратегії

Готовність влади переглядати власні стратегічні цілі й пріоритети в залежності від кон’юнктурних обставин і волі іноземних держав у таких важливих питаннях, як колективна безпека та базування іноземних військових підрозділів на своїй території суттєво підривають сприйняття України як передбачуваного, надійного і послідовного партнера.

В України меншає конструктивних і самостійних відповідей на питання глобального порядку денного, а отже, все більше питань вирішується без України. Це дедалі більше знижує вагу України на міжнародній арені.

Громадянське суспільство – поза участю у міжнародній політиці

Зовнішньополітична діяльність України відбувається без залучення зацікавлених соціально активних груп, громадянське суспільство опиняється «поза грою». Відмова від використання потужних ресурсів громадської дипломатії тягне за собою подальше послаблення спроможності держави у реалізації тактичних і стратегічних цілей.

Невідповідність «позаблокового» статусу наявним ресурсам для протидії загрозам

Сучасні загрози і виклики мають транскордонний характер – тероризм, наркотрафік, торгівля людьми, епідемії та епізоотії, контрафактна продукція, кібернетичні атаки та інформаційні війни. Національні уряди не здатні самостійно протидіяти всьому спектру загроз та викликів. У сучасних умовах Україна, як і будь-яка інша держава, не може ефективно захищати своїх громадян без участі у міжнародному співробітництві в сфері безпеки, перш за все - через участь у спільній системі колективної безпеки.

Низька боєздатність Збройних Сил України

Більше половини основних зразків озброєння і військової техніки Збройних Сил України потребують відновлення та модернізації. У найбільш занедбаному стані знаходяться авіаційна техніка, автомобільні базові шасі, озброєння Військово-морських сил, Протиповітряної оборони, засоби зв’язку, радіоелектронної боротьби, розвідки.

Якою має бути зовнішня та безпекова політика?

Єдність цінностей та інтересів – цілісність зовнішньої політики

Зовнішня та безпекова політика має бути цілісною та системною, а отже, зумовлюватися цілями розвитку держави, економіки, суспільства. Зовнішньополітичні цілі, не пов’язані із реальними пріоритетами внутрішньої політики, приречені на невдачу.

Ефективну політику неможливо реалізувати без дієвої опори на ціннісні орієнтири. Для України як європейської держави такими ціннісними орієнтирами мають бути повага до людини, її органічних прав та свобод, верховенство права, демократія та відкрите суспільство.

Своєю діяльністю на міжнародній арені Україна має підтримувати проекти і рішення, що орієнтовані на усунення політики дискримінації, приниження людини, суспільних, етнічних, релігійних груп за будь-якою ознакою.

Для Україні є вигідним подолання глобальних соціально-економічних диспропорцій на основі справедливого і недискримінаційного доступу до ресурсів, сприятливого інвестиційного клімату в усьому світі та вільної торгівлі.

Невід’ємною складовою ціннісно-орієнтованої зовнішньої політики України є чесність і прозорість дій, готовність до відкритого діалогу з усього спектру питань, відмова від закулісної, таємної дипломатії, послідовність у виконанні взятих на себе міжнародних зобов’язань.

Зовнішньополітичний курс України має бути предметом постійного, підтримуваного Урядом суспільного діалогу і фахового обговорення всередині країни. Результатом такого діалогу стане зміцнення довіри українського суспільства до проваджуваної Урядом політики, а міжнародних партнерів – до України.

Дипломатія залучатиме потенціал громадянського суспільства як всередині держави, так і за її межами – беручи до увагу зацікавленість діаспор та неурядових організацій за кордоном.

Багатопартнерство замість багатовекторності

Ми маємо намір замінити стару політику багатовекторності й балансування на принципи співпраці та різнобічного партнерства, що відповідають новим реаліям.

Україна відіграє провідну роль у формуванні тривалого миру, стабільності та розвитку в Центрально-Східній Європі. Ми природнім чином зацікавлені в тому, щоб довкола наших кордонів існувало коло добре керованих країн, з якими ми могли би підтримувати відносини тісної співпраці й добросусідства. Тільки в такому зовнішньому оточенні, встановлюючи відносини співробітництва з усіма сусідами, Україна зможе розвиватися гармонійно.

Для України важливо сприяти міжнародному порядку, заснованому на принципі ефективних багатосторонніх відносин, підтримувати багатосторонні формати співробітництва та врегулювання конфліктів.

Тому участь у діяльності міжнародних організацій є важливим зовнішньополітичним завданням України. Ми прагнемо активно працювати над посиленням ролі України у важливих для нас організаціях, в першу чергу, в Організації Об’єднаних Націй, Раді Європи, Європейському Союзі, Організації Північноатлантичного договору та Організації з безпеки і співробітництва в Європі.

Як складова частина розвитку добросусідських відносин та забезпечення стабільності й процвітання у регіоні, регіональна співпраця є дуже важливою, тому необхідно продовжувати сприяти роботі регіональних організацій, форумів та ініціатив.

Раціональність замість «прагматизму»

Вражаючі зміни світової політики ставлять нові виклики перед зовнішньою політикою України. Дилема «прагматизм або ідеалізм» сьогодні є застарілою, а традиційне мислення в категоріях «ворогів» та «союзників» втрачає значну частину свого сенсу. Завдання захисту незалежності вже не є виключновоєнно-політичним, воно поступово перетворюється на ресурсно-економічне.

У сучасному світі країна, яка обрала шлях наздоганяючого розвитку, потребує зовнішніх ресурсів: капіталу, енергоносіїв, нових сучасних технологій. При цьому вона має уникати односторонньої асиметричної залежності та прагнути до залежності взаємної, в ідеалі - багатосторонньої. Саме у цьому полягає необхідність переоцінки традиційних цінностей й водночас основна складність пристосування звичних систем національних інтересів до нових умов.

Ми повинні відмовитися від егоїстичного прагматизму великих українських корпорацій, який полягає в обміні частини національного суверенітету на дешевші енергоресурси чи ринки збуту. Наша зовнішня політика має ставити за мету досягнення загальнонаціональної вигоди.

Раціональність зовнішньої політики України має полягати не в отриманні прямої короткострокової вигоди за рахунок поступок партнерам в інших сферах, а в побудові такої системи багатосторонніх відносин і партнерства, за якої Україна могла би отримувати нові можливості для розвитку разом із сусідами у довгостроковій перспективі.

Для того, щоб стати однією із найрозвинутіших країн, нам недостатньо лише правильно обрати союзника. Необхідно раціонально використовувати сучасні засоби зовнішньої політики: участь у міжнародних організаціях, у тому числі в миротворчих операціях, нарощення та застосування «м’якої сили», яка сприяє зміцненню іміджу та репутації держави в світі.

Така зовнішня активність дозволить зменшити асиметрію у відносинах із нашими сильнішими партнерами та сприятиме поширенню на них чинності спільних норм, цінностей та інститутів.

В арсеналі зовнішньополітичних засобів мають залишитися й традиційні альянси, коаліції ad hoc (на вимогу) та спільні дії, однак вони мають бути підпорядковані принципу раціональності зовнішньої політики.

Наголос на співпраці в рамках «Великої Європи» зніматиме численні гострі проблеми зовнішньополітичної орієнтації України або робитиме їх менш актуальними. Позиція України в питаннях підтримання стабільності, миротворчої діяльності, забезпечення ефективного транспортного сполучення та транзиту, спільного захисту від транснаціональних загроз на кшталт незаконної міграції, торгівлі зброєю та наркотиками стане важливою та, в окремих випадках, визначальною.

За таких умов Україна отримає найкращі позиції для захисту власних національних інтересів. Принцип раціональності передбачає не вимушеність вибору між двома альтернативами, а необхідність використання усього різноманіття універсальних, глобальних та регіональних інструментів співробітництва одночасно, що є більш ефективним.

Нова парадигма безпеки замість старих «ворогів»

Україна – нова незалежна держава, яка виникла по закінченню Холодної війни завдяки припиненню глобального протистояння світових держав. Сучасний стан української держави частково є наслідком загальносвітових геополітичних змін загалом та зміни безпекової парадигми мислення – зокрема.

Крах біполярності викликав подвійний ефект. З одного боку, після зникнення конкретної загрози з’явилася можливість для розробки концепції безпеки на новому, наднаціональному рівні.Міжнародна спільнота приходить до нового способу розуміння феномену безпеки, до появи і усвідомлення нових загроз та викликів, а значить, нових моделей та способів протидії цій небезпеці, залучення до цього нових ресурсів та технологій.

На перший план виходять різноманітні аспекти внутрішньої безпеки: безпека інформації (захист даних), безпека життєдіяльності, безпека праці, безпека споруд, безпека харчових продуктів, громадська безпека, екологічна безпека, радіаційна безпека, пожежна безпека, техногенна безпека тощо.

Нова парадигма передбачає розгляд національної безпеки одразу на трьох однаково важливих рівнях. Вона розуміється як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. На рівні людини й громадянина – йдеться про їхні конституційні права і свободи, на рівні суспільства — про його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище та природні ресурси, на рівні держави — її конституційний порядок, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність.

Оборонна достатність замість залишкового фінансування

Створення сучасної системи безпеки й оборони базується на розумінні місця й ролі Збройних Сил України в умовах сучасної ринкової економіки, спроможності держави забезпечувати військові підрозділи новітніми озброєннями і військовою технікою, розвивати військову інфраструктуру й формувати збалансований оборонний бюджет.

У цьому пріоритетним завданням є збалансування бюджету з потребами оборони та економічними можливостями. У реформуванні складових сектору безпеки й оборони необхідно дотримуватися принципів оборонної достатності та збалансованості витрат на оборону. Стабільне та повне фінансування сектору безпеки й оборони на рівні не менше 2% валового внутрішнього продукту дозволить Збройним Силам України послідовно, якісно та своєчасно виконати програми реформування.

Розвиток суспільства та глобальних технологій вимагає від держави адекватних сучасних підходів до загроз, які надходять через кібернетичний простір (кібератаки, кібертероризм, кіберзлочинність). Ми вважаємо пріоритетом розвиток національної системи захисту громадянина, суспільства та держави у глобальному кіберпросторі, побудованої на основі національного законодавства та новітніх технологій.

Чітке оборонне планування для забезпечення необхідного рівня обороноздатності держави має відбуватися з урахуванням характеру реальних і потенційних загроз у воєнній сфері та економічних можливостей держави.

Процес професіоналізації армії та переходу на контрактну форму має відбуватися поступово та виважено, і мати на меті не політичні вигоди, а посилення обороноздатності держави та створення європейських умов проходження служби для людини в погонах. А це можливо лише за сприятливих економічних умов та потребує часу.

Державі необхідно відмовитися від систематичного проведення військових парадів, як рудименту радянських часів та марного витрачання бюджетних коштів. Збройні Сили України також мають позбутися невластивих для них завдань та функцій – продажу надлишкового майна, утримання вивільнених військових містечок тощо.

Використання Збройних Сил України поза межами національних кордонів повинно мати суто прагматичні наслідки для економіки країни, що дозволить зберегти кошти платників податків, або здійснюватися виключно в інтересах основного споживача безпеки – громадянина України.

Громадська дипломатія замість пропаганди

Транскордонне проникнення будь-якої інформації, вдосконалення інформаційно-пропагандистських можливостей держав та інтенсифікація міжнародного діалогу дають підставу говорити про необхідність надати другого дихання такому інструменту громадської політики як публічна дипломатія.

Для того, аби бути справді дієвою та ефективною, публічна дипломатія має спиратися на власні національні інтереси та інформаційні ресурси офіційної зовнішньої політики, але в жодному разі не вироджуватися в елемент державної пропаганди. Організаційно публічна дипломатія має бути незалежною від владних структур.

Саме публічна дипломатія може стати альтернативним шляхом висвітлення конфліктних чи конфронтаційних питань зовнішньої політики. У сучасному глобалізованому світі дипломати мають рахуватися зі світовою громадською думкою, а тепер її формують, перш за все, недержавні суб’єкти та соціальні мережі.

Імідж країни є важливим фактором міжнародних відносинах. Він значною мірою сприяє реалізації певних зовнішньополітичних цілей. З огляду на це ми вестимемо діяльність, спрямовану на зростання пізнаваності України у світі і зміцнення її національної ідентичності.

Як цього досягти?

Напрямок головного удару – слабка позиція України у міжнародній політиці та низька боєздатність Збройних Сил України

Інтеграція України до європейської спільноти

Ключ до успіху на європейському напрямку – незворотність демократичного вибору України. Європейський вектор слугує органічним містком між зовнішньою та внутрішньою політикою України. Задаючи напрямок внутрішніх трансформацій, він забезпечує цілісність державної політики – в напрямку досягнення європейських стандартів суспільного, політичного та економічного життя.

Європейська модель подолання віковічних конфліктів та інтеграційної співпраці самобутніх націй на основі спільних цінностей є найкращою із існуючих на сьогодні у світі відповідей на питання про побудову ефективної та справедливої міжнародної системи.

Зовнішня політика євроінтеграції створюватиме необхідне дипломатичне підґрунтя європейським реформам в самій Україні.

Україні належить укласти та ратифікувати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Тривалий переговорний процес має завершитися підписанням наймасштабнішого міжнародно-правового документу України. Угода про асоціацію стане дороговказом європейських реформ на багато років уперед.

Очевидно, що підписання та ратифікація Угоди про асоціацію – лише стартова позначка процесу інтеграції. Впродовж десяти років Україна цілком спроможна стати глибоко інтегрованою складовою внутрішнього ринку Європейського Союзу, де будуть імплементовані найважливіші регуляторні норми Європейського Союзу, спрямовані на захист як виробників (роботодавців), так і споживачів, забезпечення високих стандартів якості товарів, послуг, умов праці, соціального та екологічного захисту.

Поглиблена і всеосяжна зона вільної торгівлі з Європейським Союзом, як наріжний елемент запроваджуваних асоціативних відносин, розглядається нами не лише як інструмент усунення торговельних бар’єрів (що, безумовно, є важливим), але і як засіб адаптації України до високорозвиненого ринкового середовища Європейського Союзу, яке забезпечує своїм громадянам найкращі умови ведення бізнесу, захисту трудових та споживчих прав.

Здійснення ґрунтовних реформ у сфері юстиції, свободи і безпеки відкриє шлях до безвізового режиму з Європейським Союзом та у перспективі – до інтеграції України до європейських ринків праці та Шенгенського простору. Першочерговими заходами стануть налагодження співпраці в правоохоронній та судовій сферах, спільна боротьба з організованою злочинністю та корупцією.

Рівноправні, взаємовигідні відносини з Російською Федерацією та Співдружністю Незалежних Держав

Життєво важливими для України є питання відносин з Російською Федерацією. Ми  виходимо з того, що інтересам як України, так і Росії відповідають стратегічні, добросусідські відносини на основі взаємоповаги, співробітництво, а не конкуренція. Для нас принциповими умовами співробітництва є рівноправність, взаємовигідність, повага до суверенітету, територіальної цілісності та невтручання у внутрішні справи один одного.

Крім підтримання економічного, енергетичного та науково-освітнього двостороннього співробітництва, Україні критично необхідно активніше просувати в Росії українську мову, мистецтво, культуру та спорт, у тому числі залучаючи до цього російську громадськість.

Проте з огляду на ресурсний диспаритет у двосторонньому обміні, ми будемо за допомогою цивілізованого діалогу поступово й цілеспрямовано позбавляти міждержавні відносини політичного підтексту. Одним з найважливіших завдань є відокремлення воєнно-стратегічних питань від економічної співпраці. Отже ми сприятимемо залученню Росії до таких міжнародних відносин у Східній Європі, які унеможливлюватимуть одностороннє застосування військової сили або економічного тиску.

При цьому необхідність активної співпраці із Росією не означає її обмеженості лише двостороннім форматом. Нинішня ситуація вимагає від України докладання зусиль для залучення до цього діалогу Європейського Союзу, особливо у тих питаннях, які становлять спільний інтерес трьох сторін. Серед таких питань пріоритетними є: співпраця в сфері охорони кордонів, зокрема, демаркація сухопутного та делімітація і демаркація морського кордону; врегулювання умов та регламентація перебування підрозділів Чорноморського флоту Російської Федерації у Криму; співробітництво в енергетичній сфері; реалізація режиму реадмісії; розвиток економічного співробітництва у високотехнологічних галузях (космічній галузі та авіабудуванні).

Подальша участь України в Співдружності Незалежних Держав має підтримуватися у форматі багатостороннього форуму глав держав та урядів цих країн, а також вигідних Україні міжнародних режимів, встановлених в рамках Співдружності Незалежних Держав (вільна торгівля, безвізовий режим тощо).

Україна – активний суб’єкт міжнародної політики на євроатлантичному просторі

Інтересам України відповідає підтримка цілісності євроатлантичного простору як ядра світової системи. Ми бачимо Україну активним суб’єктом міжнародної політики на євроатлантичному просторі і використовуватимемо для цього як можливості розвитку двосторонніх стосунків з окремими країнами, так і потенціал трансатлантичних міжнародних організацій – Організації з безпеки і співробітництва в Європі та Організації Північноатлантичного договору.

Сполучені Штати Америки є стратегічним партнером, що традиційно підтримує суверенітет та територіальну цілісність України, однак потенціал наших двосторонніх відносин залишається значною мірою невикористаним. Ми будуватимемо політику співпраці зі Сполученими Штатами Америки, виходячи із істотного збігу базових національних інтересів України та Сполучених Штатів у таких питаннях як зміцнення демократичних інститутів, подолання корупції та становлення сприятливого інвестиційного клімату в усьому східноєвропейському регіоні, а також забезпечення енергетичної диверсифікації та подальшого розвитку військово-політичного співробітництва.

Хартія про стратегічне партнерство між Україною та Сполученими Штатами Америки вимагає якісної імплементації. Ми заохочуватимемо політику уряду Сполучених Штатів Америки, спрямовану на підтримку суверенного вибору України у питаннях євроатлантичної інтеграції.

Співпраця з новими світовими і регіональними лідерами

Визначальною рисою міжнародного розвитку останнім часом стало поступове формування поліцентричної міжнародної системи внаслідок появи на світовій арені групи країн, які перетворюються на потужні центри економічного зростання та політичного впливу. Без участі цих країн унеможливлюється ефективне вирішення більшості глобальних проблем сучасності. Найцікавішими з них для України є передусім НімеччинаТуреччинаКитайІндія та Бразилія. Їхня вага на зовнішньополітичній арені посилюється активним впливом на реконструкцію торговельно-економічних відносин в світі та формуванням довкола них крупних політико-економічних регіональних об’єднань.

Співпраця з новими регіональними лідерами в жодному разі не повинна протиставлятися відносинам з Європейським Союзом, Російською Федерацією та Сполученими Штатами Америки. Вона передбачає використання зростаючих економічних потенціалів та політичного впливу нових лідерів в інтересах вирішення завдань внутрішнього розвитку України через різнопланове двостороннє партнерство.

Цілісність сектору безпеки і довіра

Окремі структури системи не мають розділятися дуже високими відомчими бар’єрами, які важко перетнути за потреби. Адже в разі виникнення надзвичайної ситуації або кризи необхідно реагувати оперативно, узгоджено й гнучко, а це передбачає співпрацю організацій, що діють у секторі безпеки.

Для досягнення цієї мети усі структури національної системи безпеки повинні не конкурувати, а співпрацювати між собою. Також потрібно розширити співпрацю та координацію транскордонної діяльності – це передбачає обмін інформацією і знаннями з іноземними партнерами та міжнародними організаціями.

Але найголовніше – це довіра як між організаціями сектору безпеки всередині країни, так і між сусідами по регіону. Саме довіра є основою ефективної співпраці. Вона досягається взаємодопомогою, послідовністю дій і врахуванням інтересів безпеки один одного.

Ще важливішою є довіра громадян до організацій сектору безпеки. Держава не може забезпечити стійкості суспільної системи, поки громадяни і суспільство в цілому не беруть участі у цьому процесі. Тому гарантування безпеки є не лише питанням законодавства, бюрократичних процедур чи забезпеченості відповідним обладнанням. Це питання ставлення людей до безпекових інститутів. Найпершою перешкодою на шляху завоювання довіри громадян правоохоронними органами є корупція. Тому будь-які реформи сектору безпеки й правоохоронних органів мають базуватися на максимально можливому подоланні корупції.

Демократизація та підвищення ефективності Збройних Сил України

Реформування усіх військових формувань та правоохоронних органів має спрямовуватися на забезпечення громадянина України відповідним рівнем безпеки в умовах демократичного суспільства. Головною передумовою для цього повинні стати цілеспрямовані зусилля із досягнення консенсусу політичними силами та забезпечення колегіальності в ухваленні рішень щодо питань національної безпеки і оборони.

Співставлення сучасних викликів і загроз з економічними можливостями країни має дати суспільству правильні відповіді на питання, яким бути силам безпеки і оборони за структурою та чисельністю, а також визначить місце й роль держави у системі колективної безпеки або «позаблоковості», яка коштує дуже дорого.

Впровадження інтегрованої системи оборонного планування дозволить усім без винятку структурам безпеки й оборони розраховувати на постійне та прогнозоване забезпечення ресурсами, необхідними для їхньої діяльності. Цей процес необхідно розпочинати з ухвалення державою Стратегії національної безпекиСтратегії воєнної безпекиВоєнної доктрини. Ці основоположні документи повинні базуватися, зокрема, на певних ідеологічних, політичних, правових та патріотичних засадах, впровадження котрих буде пронизувати всі аспекти діяльності Збройних Сил України. Логічним завершенням ухвалення важливих стратегічних документів стануть чітко визначені завдання, поставлені структурам безпеки та оборони й базовані на економічно обґрунтованих можливостях держави.

Приведенню правоохоронних органів у відповідність до їхнього призначення повинно передувати повернення важкого озброєння до складу Збройних Сил України; вирішення питання щодо утримання військових частин у складі правоохоронних органів; виведення військових частин Міністерства внутрішніх справ за межі столиці; включення структур Міністерства надзвичайних ситуацій та Державної прикордонної служби до складу Міністерства внутрішніх справ та їхня реорганізація; надання слідчих функцій Держприкордонслужбі; подолання корупції тощо.

Для подальшої демократизації Збройних Сил України необхідним є забезпечення діалогу з громадськістю та створення системи контролю за ефективним витрачанням коштів платників податків, зменшення витрат на підготовку та утримання військовослужбовців шляхом заміни їх цивільним персоналом на посадах, які не потребують військової підготовки, регулярна публічна звітність. Серйозним кроком на цьому шляху можуть стати періодичне публічне звітування начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України перед Президентом України про стан сил безпеки і оборони, проведення днів «відкритих дверей» у військових частинах, видання публічного звіту про стан справ у секторі безпеки й оборони («Біла книга»), а також впровадження інституту цивільних керівних посад у видах Збройних Сил України.

Нова система кадрового відбору, просування по службі та освіти повинна створити умови для протидії корупції, незалежності від кланових, родинних та інших «тіньових впливів» на посадові призначення, бути принципово незалежною та максимально об’єктивною. Кадрова політика має передбачати періодичну ротацію, як за територіальним принципом, так і між командною, штабною та викладацькою посадами.

Держава повинна подбати про добробут військових та їхніх сімей, а саме – задовольнити їхні потреби у житлі, охороні здоров’я та надавати гідну заробітну плату (пенсію) як під час служби, так і після звільнення у запас. Для цього необхідно впровадити демократичний контроль з боку незалежної військової профспілки. Також необхідно провести реформу системи фінансового забезпечення, прив’язавши його до військового звання та вислуги років за посадою.

Регіональні організації

Події та анонси

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
29 30 31 1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 1 2
Новини