Віталій Кличко: Для інтеграції в ЄС Україні потрібні політичні, економічні, інфраструктурні перетворення

25.05.2012 12:17

Лідер “УДАРу” вважає, що головною причиною зовнішньополітичних проблем України є чинна влада, яка за неповних два роки примудрилася пересваритися як з Москвою, так і Брюсселем. На переконання Кличка, Україна має усі можливості, щоб стати регіональним лідером у Східній Європі. Але для цього українська влада повинна відмовитися від вибіркового правосуддя, тиску на опозицію, згадати про повагу до прав людини і справжню боротьбу з корупцією. Про це політик розповів у інтерв’ю журналу «Національна безпека і оборона».

Як би Ви оцінили потенціал та перспективи партнерства України з ЄС?

Потенціал партнерства України з ЄС визначається, насамперед, належністю нашої країни до Європи – історично, ментально та географічно. Саме тому теза про повернення в «єдину європейську родину» – це більше, ніж гасло. Це – сутність європейської інтеграції, кінцевою метою якої є вступ України до Європейського союзу.

Завершення роботи над Угодою про асоціацію, над якою дві сторони працювали більше 5 років, розпочинає новий етап у наших взаєминах. Адже імплементація Угоди наблизить Україну до ЄС, європейських стандартів життя, вимагатиме адаптації нашого законодавства. Інше питання - що через непослідовну і алогічну політику українського уряду ця угода не буде підписана і ратифікована так швидко, як того б хотіли українці. Але реалізація цієї Угоди є важливою не лише для наближення України до ЄС, але й для Східного партнерства, де Україна довгий час була позитивним прикладом демократичної країни.

Я впевнений, що наш економічний, людський, енергетичний, транзитний, сільськогосподарський потенціал дозволяє говорити про те, що Україна може претендувати на роль важливої складової об'єднаної Європи, бути одним із регіональних лідерів у Східній Європі. Але для цього українська влада повинна відмовитися від вибіркового правосуддя, тиску на опозицію, згадати про повагу до прав людини і справжню боротьбу з корупцією.

Навіть сьогодні, в умовах кризи взаємин між Києвом та Брюсселем, спровокованої українською владою, яка, до того ж, своїми діями всередині країни, відштовхнула інвесторів та створила систему всеохоплюючої корупції, торговий обіг з Європою не поступається обігу України з РФ (у якому значну частку займає платня за російські ж енергоносії). Це теж свідчить про потенціал нашої економічної співпраці.

Розблокувати цей стан речей можливо лише після зміни влади – адже сьогоднішній режим, на жаль, втратив довіру як громадян України, так і європейських партнерів. Для подальшої євроінтеграції необхідно прибрати з дороги перешкоди, перш за все – подолати корупцію і домогтися відповідальності влади перед громадянами. А для цього необхідні не декларативні, а реальні реформи задля створення економіки рівних можливостей, зняття невиправданих обмежень для ділової активності (як податкових, так і адміністративних); розширення кола механізмів впливу громадян на владу; реформа правосуддя за прикладом країн Східної Європи та Грузії; розширення прав місцевого самоврядування і надання йому ресурсів для реалізації цих прав.

Той факт, що з Україною в ЄС підтримують діалог, свідчить: Брюссель не ототожнює Україну лише з нинішньою владою. Ми є невіддільною частиною Європи, і ми маємо втілити європейські стандарти у життя нашої країни.

Якими є Ваші оцінки і прогнози відносин України і РФ?

Відносини між Росією та Україною традиційно (незалежно від прізвища українського президента) були непростими. Але команда нинішнього президента неодноразово спекулювала на темі українсько-російських взаємин, йшла на вибори 2006, 2007 і 2010 років з обіцянкою нормалізувати і покращити взаємини з Москвою. Натомість, сьогодні маємо "холодний мир", діалог між лідерами двох країн мало чим відрізняється від того, що ми спостерігали за часів попереднього президента, щодня в ЗМІ з’являється інформація про нові торговельні війні: то трубні, то карамельні, то сирні. В цих начебто економічних новинах багато політики, насправді. Янукович в перші місяці свого правління підписав Харківські угоди, чим дав привід Москві думати, що Київ і надалі буде готовий бездумно здавати національні інтереси. Апетити Москви дедалі зростали, а Київ не не був готовий відразу їх задовольняти. В результаті після медового місяця у взаєминах настав період передрозлучення. І зараз Україну очікує момент істини.

По-перше, новопереобраний президент Володимир Путін буде жорсткіше проводити зовнішню політику. По-друге, українська влада, попри спроби показати свою силу, насправді є колосом на глиняних ногах, бо не має підтримки в суспільстві. В РФ це прекрасно розуміють і намагаються видушити максимум зі слабкості української влади.

Сьогодні в українсько-російських взаєминах вже вичерпала себе модель тіньових схем (насамперед, у енергетиці). Росія нав’язала Україні вигідні для себе умови постачання енергоносіїв, і готова переглядати свою позицію лише у обмін на поступки українським суверенітетом. Цей шлях неприйнятний для України.

По-друге, після інавгурації Путіна керівництво Росії буде притримуватись жорсткої лінії, особливо в стосунках з «близьким зарубіжжям». В той же час, Україна опинилася в ситуації зростання недовіри на Заході.

По-третє, економічна ситуація в світі та в самій Росії не дає Москві можливості сподіватися на успіх всіх обіцяних росіянам проектів – як соціально-економічних, так і геополітичних. Єдина можливість продемонструвати власним громадянам свій успіх – не просто створити омріяний в Москві Євразійський союз, а й залучити до нього Україну. І тут можна очікувати посилення тиску на українську владу з боку Росії.

Рецепт виходу із ситуації складний, але уникнути його не вдасться. Це – ведення діалогу з Росією з позицій рівноправності, національних інтересів України: збереження її незалежності і європейського курсу. Пропозиції конкретних, взаємовигідних проектів співпраці. І зменшення підстав для залежності від Росії – насамперед, через запровадження енергозбереження та залучення енергоносіїв з альтернативних джерел. Такої лінії притримується Європейський Союз – і в такому ключі слід навчитися діяти й Україні.

Як би Ви охарактеризували сучасний стан відносин в трикутнику Україна – ЄС – РФ і, насамперед, вагу й значимість українського питання в діалозі ЄС – РФ?

Україна надто довго виступала як об’єкт. Об’єкт суперництва між Росією і провідними державами ЄС – а відтак, об’єкт різних політик та ініціатив з російського боку, і не прогнозований, складний для розуміння партнер для європейців.

Вагу українського питання в діалозі ЄС – РФ визначає багато факторів. І в першу чергу – політика самої України. Якщо її політика буде спрямована на захист національних інтересів, а не пріоритетів групи бізнесменів «навколо трону», то і вага саме української позиції зростатиме. Ми станемо суб’єктом європейської політики, якщо діятимемо як відповідальна сторона, якій можна довіряти.

Наприклад, у галузі забезпечення прав людини чекають виконання зобов’язання, взяті нами під час приєднання до Ради Європи понад 15 років тому. У галузі енергетики зможемо розраховувати на системну підтримку ЄС, коли розпочнеться виконання положень Брюссельської декларації 2009 року. Користуватися з вигод економічного партнерства зможемо, якщо буде таки підписано і ратифіковано Угоду про асоціацію – а це неможливо без політичних змін: проведення чесних виборів, звільнення політв’язнів, припинення політичних репресій.

Регіональні організації

Події та анонси

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
29 30 31 1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31 1
Новини