Марія Матіос: Нинішня влада виштовхнула мене з кокону творчості

04.09.2012 11:57

Марія Матіос – одна з найпопулярніших сьогодні українських письменниць. Лауреат Шевченківської премії та професійний держслужбовець. На вистави за мотивами її романів збираються аншлаги. Та й самій Матіос під час літературних фестивалів ніколи не вдається обмежитися годинною автограф-сесією – все триває переважно втричі довше.

Цього літа Марія Матіос разом із іншими сучасними письменниками сколихнула інформаційний простір. Вона, як і інші колеги по цеху, балотується у Верховну раду. Вона – одне з перших імен у списках партії "Удар".

- Ви говорите, що довго думали над пропозицією Кличка. Що змушувало сумніватись у виборі?

- Я сумнівалася не у виборі, а думала про відповідальність. Знаєте, пропозиція Віталія Кличка підставити йому в політиці плече, упала на мене справді, "як пантера".

І попри всю свою "стрілецьку" гарячість (я дуже бурхливо і гостро реагую на будь-яку несправедливість і зло), тим не менше, ніколи не приймаю спонтанних рішень.

Перед тим, як сказати "так" чи "ні" будь-якій пограничній ситуації, я роблю три незмінні речі: дивлюся в паспорт, тоді в дзеркало, а після того розгортаю на підлозі дві величезні карти – намальовані фамільні дерева по обох батьківських лініях. Це дуже помічне, кажуть у нас на Буковині, бо ти бачиш, за ким ти йдеш слідом. І чи маєш ти за чиїми слідами йти взагалі.

А далі я беру голову в руки і думаю. В такі хвилини я не шукаю порадників-розрадників. Я кличу на поміч своє сумління.

Отож від першого кількагодинного спілкування з Віталієм Кличком минуло ще кілька зустрічей з ним, телефонних розмов і просто великого внутрішнього напруження, поки я прийняла для себе це рішення і сказала Віталію Володимировичу: "Так, я підставляю вам своє плече, але моє плече буде на рівні вашого ліктя".

Іншими словами, я завжди підтримаю ваше бажання і дії змінити ці "бої без правил" української політики, але разом із тим, я завжди сіпну за лікоть, якщо ми як майбутня команда відходитимемо від принципів, які ми декларуватимемо людям.

- Тобто ви ставили Кличку якісь свої вимоги?

- Ні. Жодного іншого предмету торгу чи обговорення ще чогось, у тому числі ні мого місця у списку, ні будь-кого іншого, не було. Була єдина умова – жодного альянсу з партією регіонів і комуністами.

- Ви – визнана і титулована письменниця. Навіщо вам усе це?

- Без бачення всієї ситуації справді доволі складно збагнути, а навіщо було мені міняти аплодисменти читачів на нехіть виборців? Та тому, що хтось мусить давати здачі розперезаним негідникам і показувати приклад іншим. Це той випадок, коли терпіння перетворюється на опір.

У мене було багато резонів внутрішньо збунтуватися і вийти із кокона творчості. Нинішня влада два роки мене з цього кокона дуже активно виштовхувала. І таки виштовхнула.

І найостаннішим аргументом був "мовний закон". Я його сприймаю як удар у саме сонячне сплетіння не лише мені, як письменникові з чітко вираженим громадянським контекстом, але й усьому українству.

Не одна я розумію, що партія регіонів взяла курс на те, щоб звести українство або до шароварщини, або до партизанщини, або кинути його у вогонь ненависті і помсти.

- Тобто особистих мотивів немає?

- Я маю мотиви, на перший погляд, нібито приватного характеру. Коли ти майже рік борюкаєшся в судах за свої права із структурою нинішньої адміністрації президента.

Коли в суді сім разів прямим текстом кажуть, що "изменилась политическая ситуация" і тому тебе "пресують", плюнувши на всі закони, а одночасно з судовою тяганиною на тебе нацьковують правоохоронців. Відбувається брудний шантаж, погрози. Знаю, що то є півторарічне невиконання рішення суду.

Це нібито не глобальна справа, правда? Але як подивитися в корінь – це далеко за межами приватного. Бо це стосується дотримання Закону щодо громадянина. Не письменника, не державного службовця, а громадянина.

І ці багатоманітні брудні маніпуляції впродовж двох років так натягнули канати терпіння і власної гідності, що в якусь мить я дуже ясно зрозуміла, як виведені з рівноваги совісні люди вдаються до якихось крайнощів.

Щоб зламати людину, не конче кидати її до в’язниці. Я крайнощів не люблю ні в чому, але жодного сантиметра власної гідності також не віддаю ніколи і нікому. Хтось називає це впертістю. Інші – позицією.

- Вам пропонували участь у списках інших партій?

- Про це питають щодня і не один раз. Відповідаю: ні я, і ніхто інший, окрім Кличка, ніколи не вели зі мною розмов про мою участь у виборчих списках.

Тоді питають про об’єднану опозицію. Відповідаю: "УДАР" у парламенті створюватиме демократичну більшість разом із "Батьківщиною" та іншими демократичними, державницькими силами.

І я розумію і приймаю рішення свого земляка і мого літературного прихильника Арсенія Яценюка не "дратувати гусей" і не вести зі мною переговорів на тему виборів. Він формував список вавилонського партійного стовпотворіння, а не список буковинського земляцтва.

А я й без цього "привілейована": батько Яценюка, Петро Іванович, був моїм університетським викладачем, він мене добре вишколив у питаннях історії. Сподіваюся, він вишколив і сина якимись такими тонкощами, що не дозволять йому бути немудрим чи поспішним.

- Як ви ставитеся до того, що на виборах 2012 року політичні програми всіх партій - майже однакові? Адже так виборець може вибрати хіба що вітрину собі до смаку, тобто імена в списках.

- Вибачте, Ірино, ви мені і хай вибачать ті, хто не погодиться з моєю думкою. Але подеколи мені здається, що нашому виборцеві у переважній його більшості хоч кіл на голові теши, а в нього теза завжди одна: "Та хай уже будуть ці. Ці вже накралися, то більше не будуть" або щось на зразок того, що всі однакові.

Такий, знаєте, дешевий суповий набір для бідних, втовкмачуваний з усіх боків і з усіх горлянок. Це я називаю сном розуму або таким собі сеансом політичного гіпнозу.

А цей бідний, бомбардований щоденною "стабільністю" виборець, уже не криючись, роздратовано і просто в очі каже: "та гори вони всі синім полум’ям, а я на вибори не піду, якщо і ці вибори нічого не змінять для мого життя!", адже руїну подолано чи не так?

Виборцеві ніколи думати, що влада плеще в долоні саме від такого анемічного виборця, бо як не піде він, влада має п'ятнадцять варіантів сфальсифікувати нібито саме його прихід на виборчу дільницю. Але вже з потрібним владі результатом.

На мій подив, до цього голосу не дуже активних у громадському житті людей і дуже активної влади долучився і хор деяких авторитетних політичних експертів, політологів, деяких інтелектуалів чи близьких до того – і в мене закрадається підозріла думка: до чого б то така одностайність?

- Одностайність пов’язана з тим, що виборець, читаючи програми партій, насправді не має вибору, бо читає все один і той самий текст.

- Мені здається, що зараз в Україні такий час, коли важать не слова у партійних програмах, а важить дія "програмістів", тобто тих, кому виборець вручає право говорити від його імені.

Може, я помиляюся, але за нинішньої небезпечної внутрішньополітичної ситуації парламентар – це щось більше, ніж законодавець. Зараз більше важить політична воля. Позиція депутата. Уміння законом відстоювати національний інтерес із позицій, якщо хочете, національного егоїзму і раціоналізму.

На мою думку, час страусячої поведінки зашився в пісок. Україна ще не втратила шансу вибудовувати закони, а значить, і політику, спрямовані на багатопартнерство, а не на багатовекторність. Це тоді називатиметься ефективною політикою.

Ясна річ, не всім виборцям до смаку оперувати такими категоріями аналізу. Люди відчувають смертельну втому як від інфантильних політиків, так і від політиків істеричного штибу, але найбільше – від виражено ворожих до України політиків і законодавців.

Насправді люди хочуть іншої політики і зовсім іншої тональності в політиці. Не такої нещадно брехливої і нахабної, не такої агресивної, не такої мега-злодійської. Не кажучи вже про реальні справи.

Тому у мене на цей рахунок рецепт для виборця простий, як віник: 28 жовтня – це дуже гарний день, щоб добренько провітрити український законодавчий орган, зробити такий собі протяг у ньому, ну, таке гейби маленьке цунамі чи торнадо. Без революцій і майданів, без "Беркуту" і варягів зробити початкову люстрацію, а далі буде люстрація інша – антикорупційна і т.д.

Для цього слід лише просто побороти свою нехіть і злість, образи і розчарування, порадитись із своїм сумлінням, подивитися в очі своїх малолітніх дітей, зазирнути у платіжки за житло, усоте пробігти очима по бухгалтерських звітах свого маленького чи трохи більшого бізнесу, в умі порахувати кількість поборів за останній час і кількість принижень власної гідності – підвестися й піти.

І всього лише однією "галочкою" у бюлетені самому собі сказати: "Я хочу, щоби було по-іншому. Це інше я роблю своїми руками. Бо не може бути так, щоб усі там були однакові. Якщо той, кому я віддаю сьогодні свій голос, виявиться не гідним мого голосу, наступного разу я йому скажу "до побачення"".

Мені здається, що тільки так можна виробити суспільний тиск на депутата. Плюс кілька ухвалених законів, які би вертали депутата до тями, що за свої дії доведеться нести політичну відповідальність перед виборцем.

- Але як цю відповідальність можна нести? Не існує ж відповідних законів.

- Я би, скажімо, внесла зміни до Закону "Про вибори народних депутатів" і ввела там норму їхнього дворічного терміну перебування в парламенті. І щодва роки я би робила вибори, як це є не в одній європейській країні.

Це обходилося би набагато дешевше, ніж мовчки спостерігати п’ятирічний – безвідповідальний – парламентський шабаш.

Матеріал опубліковано на http://life.pravda.com.ua/person/2012/09/4/111517/

Регіональні організації

Події та анонси

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
29 30 31 1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31 1
Новини