Віктор Чумак: Якщо немає політичної волі, то боротьба з корупцією — це війна з вітряками (Голос України)

15.03.2013 11:24

Народний депутат фракції «УДАР», голова Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Віктор Чумак відповів на запитання "Голосу України".

— Ви очолюєте комітет із такою гучною назвою! Про боротьбу з корупцією говорять з перших днів незалежності України, але, як то кажуть, віз і нині там. На ваш погляд, корупція в нашій державі здоланна? В чому корінь зла? Це пережиток радянського минулого чи новітнє надбання, викривлення демократії?

— Ні, це не викривлення демократії. З корупцією ніхто не бореться, бо боротьба з корупцією починається з дуже простого — з політичної волі. Якщо така політична воля є — то боротьба буде успішною. Якщо такої політичної волі нема — то це війна з вітряками. 20 років в Україні такої політичної волі не було. Корупційна «рента» є основним джерелом доходу будь-якого чиновника, котрий має розпорядчі функції. Тому в боротьбі з корупцією не зацікавлені ані чиновники, ані політики. Корупція стала в країні середовищем, загальним місцем, у якому доброчесність є окремим, досить нечастим явищем. Сьогодні бачимо різні прояви корупції. Побутова корупція, коли даємо хабарі на рівні дитячого садка, школи, лікарні чи ЖЕКу. Хоча й не називаємо це корупцією, бо люди, яким даємо хабарі, не займають посади, пов’язані з виконанням функцій держави чи місцевого самоврядування. Можемо говорити про корупцію у сфері державних закупівель, де вона дуже серйозна та висока. За даними Мінекономіки, приблизно на 200 мільярдів гривень щороку здійснюють закупівлі державні компанії, і за всі ці гроші вони перед громадськістю не звітують. Політична корупція — завжди процвітала в стінах парламенту, коли за гроші, за посади чи ще якісь преференції люди переходили з однієї фракції до іншої. Окрема тема — корупція в судовій та правоохоронній системі. Корупція — це системне явище, тому й боротьба з нею теж повинна бути системною.На жаль, наш комітет тільки й має, що «гучну» назву. А, в принципі, його повноваження нічим не відрізняються від повноважень комітету з культури та духовності або з питань АПК. Ми розробляємо та аналізуємо законопроекти. Єдине, що можна — запросити керівників правоохоронних органів на засідання комітету, щоб вони надали звіт з того чи іншого питання. Намагаємось широко використовувати це у своїй роботі.

— Які основні пріоритети в діяльності комітету? За даними офіційного сайту Верховної Ради, на розгляді в ньому перебуває лише сім законопроектів. Чому так мало?

— Проблема не в тому, що мало законопроектів. Поки що не зовсім встановлено межі предметів відання парламентських комітетів. Дуже багато проектів законів, які стосуються боротьби з корупцією, віддано в інші комітети. Не знаю, чому це так, але вже здогадуюся. Предмети відання комітетів треба чітко виписати. Якщо суть законопроекту полягає у протидії корупції, то його має розглядати саме наш комітет, навіть якщо там передбачено санкції за певні дії, котрі розглядаються й іншими комітетами.

Окрім контрольних функцій за діяльністю органів, які беруть участь у протидії та запобіганні корупції, одним із головних пріоритетів нашої подальшої роботи буде антикорупційна експертиза всіх законопроектів, які проходять через Верховну Раду. Нині таку експертизу ніхто не робить, і, на жаль, величезна кількість законопроектів, що їх подають до парламенту, має дуже серйозні корупційні шпарини.

— Це ваша особиста ініціатива — проводити експертизу законопроектів, які вносять до Верховної Ради народні депутати. Адже урядові та президентські законопроекти проходять через Мін’юст. Що дасть такий механізм?

Дуже багато — справжню можливість запобігання корупційним проявам або лобістським устремлінням, які реалізовуються через прийняття законів. Якщо проаналізувати всі ухвалені закони, то приблизно 60% приймалися як зміни до вже існуючих законів, котрі впливають на економічну сферу. Йдеться про преференції, пільги, винятки, що є джерелом корупції.

— На закон про засади запобігання та протидії корупції, прийнятий минулим парламентом, який ви називаєте «базовим», покладали дуже великі сподівання. Уже минуло більше року від набрання чинності цим законом. Він виправдав сподівання чи став лише красивим папірцем?

— Закон виправдав не всі сподівання. Свою роль він почав втрачати ще навіть у процесі проходження через парламент. Спочатку законопроект було подано Президентом Ющенком, потім скасовано, перероблено Міністерством юстиції і подано вже від Президента Януковича. І пропало декілька ключових моментів, які могли би стати дуже серйозним антикорупційним бар’єром. Скажімо, обов’язкова звітність не лише про доходи, а й видатки найвищих категорій чиновників та членів їхніх родин, які перевищують певний поріг. Бо хоч яку візьмеш декларацію чиновника — він такий бідний, як церковна миша! А машина в нього гарна, і дім великий, і рахунки в банках. Звідки вони взялися? Все записано на родичів та інших близьких людей. Не дуже добре виписано в базовому законі й відповідальність за корупційні правопорушення — неподання декларації про доходи чи подання неправдивих відомостей до неї. Це треба підкоригувати, і зараз у комітеті ми готуємо законопроект про внесення змін до законів, пов’язаних із боротьбою з корупцією.

Ще одним напрямом роботи комітету може стати зміна законодавства про «конфлікт інтересів» та більш активне впровадження такого законодавства в життя. Водночас треба чітко усвідомлювати, що на сьогодні немає політичної волі для реалізації антикорупційного законодавства, тож нам доведеться працювати в умовах серйозної протидії чиновників. Про це навіть сказав Президент Янукович: що погані чиновники не хочуть жити по-новому, тому протидіють усім антикорупційним ініціативам Президента. Але в мене одразу виникає запитання: а хто керує цими чиновниками? Чи не Президент? Чому вони тоді залишаються на місці, чому їх не прибирають, не звільняють, не засуджують? Хіба в Президента не вистачає повноважень, щоб звільнити чиновників-корупціонерів? Думаю, не вистачає волі.

— Нині в парламенті зареєстрований проект закону №2218 про Національне антикорупційне бюро в авторстві лідерів трьох опозиційних фракцій: А. Яценюка, В. Кличка та О. Тягнибока. Про спеціальний орган боротьби з корупцією говорили ще за часів президентства і Кучми, і Ющенка, але досі його не створено. Зараз це реально?

— Думаю, знову виникнуть проблеми з браком політичної волі. Бо, по-перше, треба знайти механізми стримування і противаг, контролю, щоб такий орган діяв абсолютно незалежно і до нього з’явилася довіра в суспільстві. По-друге, такий орган має формуватися з людей, котрі ніколи не були причетні до якихось корупційних дій чи навіть запідозрені у зловживаннях. Але такий орган сам нічого не зробить. Щоб він запрацював, повинна бути змінена вся система кримінальної юстиції та правоохоронних органів. Вона має бути серйозно очищена від корупціонерів. Адже розслідування антикорупційного органу повинні мати продовження — досудове розслідування, судова практика, притягнення до відповідальності. І постає питання: хто це робитиме? Якщо той суд, котрий є сьогодні, то до нього довіри немає. Рівень довіри визначається не заявами політиків, а незалежними соціологічними дослідженнями. Рівень довіри людей до суду, прокуратури, правоохоронних органів — приблизно такий самий, як і рівень довіри до політиків. Але якщо низький рівень довіри до політиків — це нормально, бо політика мінлива, то низький рівень довіри до державних інститутів повинен стати підставою, щоб як мінімум усі їхні керівники пішли у відставку.

Нещодавно до Верховної Ради подано проект закону щодо забезпечення публічності Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення (проект А. Гриценка). Розробляється також законопроект, який передбачає створення публічного реєстру недобросовісних компаній, які беруть участь у державних закупівлях, зловживаючи неконкурентними методами. Фактично це і є люстрація, проведення якої обіцяла під час виборів партія «УДАР». Звісно, щоб вивести на світло корупціонерів і притягнути їх до відповідальності — знову таки потрібна політична воля. Але рухатимемося крок за кроком, збиратимемо голоси, щоб такі закони пройшли через парламент. Чому база даних підприємств — у вільному доступі, на Петрівці навіть можна купити базу власників автомобілів з адресами і телефонами. А база даних корупціонерів закрита для суспільства. Причому закрита не законом, а наказом Мін’юсту. Чому Мін’юст своїм наказом визначає, кому можна бачити базу даних корупціонерів, а кому ні? Я її сам не бачив, навіть як голова комітету. Народ повинен знати своїх героїв і антигероїв.

— Ухвалення дієвого антикорупційного законодавства є одним із зобов’язань України перед європейською спільнотою на шляху до євроінтеграції та Євросоюзу. Наскільки просунулися в цьому напрямі?

— Законодавство у нас непогане. Проблема не в наявності чи відсутності законів — без сумніву, його можна вдосконалювати, і межі вдосконалення немає. А проблема в тому, як закони виконуються. Строгість певних законів компенсується необов’язковістю їх виконання.

— Ви за фахом — юрист, зробили військову кар’єру, працювали на високих посадах. У своєму житті, роботі ви особисто часто зустрічалися з корупцією?

— Я працював на таких посадах, де в принципі корупційні зв’язки та механізми не потрібні. Остання моя генеральська посада — начальник управління правового забезпечення Державної прикордонної служби. Я не приймав розпорядчі рішення, доступу до державних коштів не мав. Так, бувало, і я дарував коробку цукерок медсестрі, щоб вона зробила перев’язку. Але на високому рівні, на щастя, не стикався з проявами корупції, хоча десь щось бачив, про щось здогадувався, але не міг це довести.

— Стати військовим — було дитячою мрією? Ви завжди були таким принциповим, борцем за справедливість?

— Борцем за справедливість може бути і не військовий. Потяг до справедливості був із самого дитинства. Головне — на яких цінностях ти виріс і живеш. Насамперед — власна гідність, рівність прав, відповідальність перед людьми, перед народом, перед собою, перед законом.

Я народився у місті Хмельницькому, батько служив у міліції, був фронтовиком, пройшов усю війну, дослужився до капітана. В батька було дві дуже великі дільниці, до нього приходило багато людей для вирішення якогось питання чи за порадою, і він виконував роль більше не дільничного міліціонера, а третейського судді. Батько помер, коли мені було 15 років. А потім усе сам — вступив до військового училища, поїхав служити, уже будучи військовим капітаном, вступив до університету.

Коли в 1989 році, за часів горбачовської перебудови, почав говорити про те, що повинна існувати інша політична система, яка не передбачала б однопартійності, мене відправили з Білорусі на службу в Туркменистан, на афганський кордон.

— А як колишній військовий став спочатку політологом, а потім політиком?

— У 2004 році я звільнився зі служби і почав працювати у незалежних аналітичних центрах. Спочатку — в Міжнародному центрі перспективних досліджень, потім разом із однодумцями створив Український інститут публічної політики, який працює і нині. Це аналітичний центр, що аналізує публічну політику в різних сферах державного життя, причини, проблеми, наслідки прийняття тих чи інших політичних рішень і пропонує своє альтернативне бачення розвитку країни. Фактично тим самим займаюся і нині в парламенті, тільки тут більше механізмів реалізації та самостійної діяльності. Якщо раніше я пропонував політикам свої аналітичні розробки, то тепер над їх втіленням працюю сам.

— Чому сам, адже ви — член команди, входите до складу депутатської фракції «УДАР». До речі, чому «пристали» саме до цієї політичної сили?

— Це молода перспективна команда людей, які мають абсолютно інший погляд на реалізацію української політики. Ось чим мене приваблює «УДАР» — там немає старих методів і підходів до роботи. І це працює. Адже останнім блокуванням парламенту ми довели, що 42 людини в яскравих футболках за три тижні цілком можуть змінити характер українського парламентаризму.

— Невже це було «останнє» блокування парламенту опозицією? Червоні светрики сховали?

— Думаю, не останнє. Светр ось лежить напоготові. Я пішов із «УДАРом» ще й тому, що його лідер Віталій Кличко має особисті високі моральні цінності та високий рівень довіри в суспільстві. У цій команді відчуваю себе абсолютно органічно і хотів би зберегти свою біографію, репутацію, не забруднившись, без плям.

Розмовляла Юліана ШЕВЧУК. Фото Олександра КЛИМЕНКА. Голос України

Регіональні організації

Події та анонси

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
25 26 27 28 29 30 1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31 1 2 3 4 5
Новини