Павло Різаненко: Проблема в тому, що у керівництва країни немає плану та стратегії (UBR)

18.03.2013 15:29

Народний депутат фракції «УДАР» Павло Різаненко відповів на запитання видання UBR. 

Якби не адреса та не табличка на дверях, здогадатися, що у цій кімнаті знаходиться кабінет одного із 450 народних обранців, було б майже неможливо. Шафа-купе, два робочих столи із кріслами, 3 стільця та телевізор, що, ймовірно, дістався новообраному депутату у спадок – ось майже повний перелік кабінетних благ народного обранця. У невеличкій за площею кімнатці разом із депутатом намагаються співіснувати два його помічники. Епідемія будівництва персональних туалетів та розширення кабінетів, вочевидь, пройшла повз Павла Різаненка.

Він – особа в українському політикумі доволі нова. Наразі Павло Олександрович більше відомий тим, що обійшов у Броварах "масажиста Азарова". Чим він буде відомий завтра та чи не загубиться у стінах парламенту серед колег - покаже час.

Павло Різаненко отримав диплом бакалавра за спеціальностями "Бізнес Адміністрування" та "Економіка" у американському Graceland University, вигравши у 1994 році конкурс та отримавши грант від NAFSA/USAID. Але чим справді пан Різаненко виділяється серед своїх нових колег, так це своїм бізнес-минулим. Павло Олександрович, мабуть, перший успішний інвестиційний банкір, що прийшов до Верховної Ради у якості депутату. Він має 8-ми річний досвід роботи у таких відомих інвестиційних банках як Трійка Діалог та Ренесанс Капітал, що вже говорить саме за себе.

Втім, Різаненко встиг відмітитися й у якості депутату. Він виявився одним із небагатьох народних обранців, що за першим же ж запитом надали Громадському руху "Чесно" перелік своїх помічників. Їх до речі, станом на початок березня, виявилося 13 чоловік, лише один з яких працює за строковим трудовим договором на постійній основі, інші 12 – на громадських засадах.

У своєму інтерв’ю UBR.UA Павло Різаненко розповів про своє бізнес-минуле, бачення економічної ситуації у країні, а також про те, як він потрапив у політику і які в нього перші враження від роботи у парламенті.

Які у Вас перші враження від роботи у Верховній Раді?

– Незважаючи на те, що йдучи до Верховної Ради, я мав занижені очікування, я все рівно неприємно здивований. Якість підготовки та професіоналізм депутатів виявились навіть нижчими за мої занижені очікування та сподівання.

Мені важко віднайти якісь позитивні моменти. Єдине – це те, що у цьому скликанні до Верховної Ради пройшла певна кількість депутатів нового покоління, які ментально та у своєму світосприйнятті значно відрізняються від депутатів з досвідом радянської номенклатури та депутатів з "підприємницьким" досвідом лихих 90-х.

Якщо порівнювати Вашу роботу у інвестиційних банках та у парламенті, які відмінності одразу ж кидаються Вам в очі?

– До кризи 2008 року в інвестиційному банкінгу різноманітні процедури та процеси були прописані, зазвичай, доволі слабко. Натомість там була націленість на результат. Саме це, у томи числі, й спричинило кризу 2008 року. Ситуація, коли банкіри розділяють через бонуси з акціонером прибуток, але ніяк не відповідають матеріально за збиток, призвела до надмірно незваженого ризику, не дивлячись на всі існуючі на той час корпоративні процедури та етичні норми.

У свою чергу у Верховній Раді є формально прописані процеси та процедури. Гарні вони чи погані – це вже інше питання. Але проблема у тому, що багато з них, якщо не більшість, просто не виконуються. Часто ми бачимо лише імітацію виконання процедур та процесів. До того ж, що ще гірше, ніякого якісного результату ми теж не бачимо.

Наскільки, на Вашу думку, є життєздатною модель у якій країною, регіоном чи містом керують успішні бізнесмени, а не політики?

– Я вважаю, що політичні керівні посади мають займати саме кадрові політики. Це мають бути професіонали, які пройшли усіма кар’єрними сходинками та виросли професійно. Тому що коли дивишся на деяких керівників виконавчих органів влади, іноді досить важко знайти відповідь на питання чому там знаходяться саме ці люди. Адже навіть бігло продивляючись їх біографію та кар’єрний шлях приходиш до висновку, що ані досвіду, ані навичок, необхідних для виконання поставлених завдань в них немає.

Разом з тим ми вже бачили приклади того, коли на високу посаду призначались успішні бізнесмени. Але терпіли невдачі. Наприклад, за досить короткий час було запущено декілька інфраструктурних проектів. Але коли пройшов час, то почали з’являтися проблеми. Тому що людина потрапила на місце, де вона приймала рішення не маючи відповідних знань та досвіду в конкретній індустрії.

Тим не менш, є успішний приклад мільйонера Майкла Блумберга, що став мером Нью-Йорку. Але тут постає питання необхідності системного підходу до бізнесу, взагалі до будь-якої справи та наявності кваліфікованої команди. Адже неможливо знати все. Наприклад, є одна людина, що знає 90% необхідної інформації, інша знає лише 20%. У разі, якщо знання останньої покривають хоча б 2-5% прогалин у знаннях першої, то разом вони будуть знати більше та є шанс, що вони будуть працювати ефективніше. Але їх треба організувати. В США ці процеси дуже чітко поставлені. В них суспільство неформально побудовано за принципом меритократії: заслуговуєш – рухаєшся вверх. В нас же цей відбір побудований на зовсім інших принципах.

Але є різноманітні консультанти, є ті ж славнозвісні рекомендації компанії McKinsey. Все, що вимагається – це реалізувати їх.

– Так, але треба політична воля. Проблема в тому, що у керівництва цієї країни немає плану та стратегії. Давайте для прикладу візьмемо перемовини між МВФ та урядом України. Як відомо, у МВФ є певні умови виділення чергового траншу. Наприклад, те ж підняття ціни на газ для населення та запровадження політики інфляційного таргетування замість політики утримання курсу гривні. Але головне, чого не розуміють в МВФ – це що буде далі? Вони кажуть: ну добре, дамо ми вам ці гроші, ви перекредитуєтесь, залатаєте ці дірки, проїсте ці гроші за рік. А далі що? І у відповідь лише красномовна тиша.

Щоб реалізувати рекомендації McKinsey чи інших консультантів комусь треба буде пожертвувати собою. Такі кроки не будуть позитивно сприйматися певною, можливо значною, частиною суспільства. До того ж масла в огонь будуть добавляти й опоненти, подаючи їх як маячню. Але без цього нам не вийти із теперішньої ситуації.

Як Ви оцінюєте сьогоднішню економічну ситуацію в країні та які сценарії розвитку подій Ви бачите?

– Нічого нового я вам не скажу. Коли говорять, що у нас велика заборгованість та Україна є банкротом, це не зовсім відповідає дійсності. Порівняно із західними країнами Європи, із тією ж Грецією, Іспанією чи Італією, в нас не такий вже й великий рівень державного боргу. Проблема зовсім не в цьому. Вона в тому, що у країни немає бачення того куди вона прямує, які має конкурентні переваги та як їх планує реалізувати.

Навіть ненадання Україні кредиту МВФ ситуацію, звісно, ускладнить, але це не буде катастрофою. Так, стане ще складніше. Наразі проблема боргу не у його величині, а у тому, що він дорогий і його левова частка є короткостроковою. Тому я не бачу короткострокового сценарію, за яким Україна стане завтра банкрутом. Але й не бачу що робиться для того аби у середньостроковій перспективі уникнути цього.

Які є варіанти? Сьогодні ми котимося до якоїсь кризи. Але між нею та сьогоденням не один чи два роки, а значно більше.

Є й більш позитивний варіант: я все таки сподіваюсь, що еліта , якщо цих людей можна так називати, якось усвідомить свою відповідальність за цю країну. Зрозуміє, що треба зробити непопулярні кроки для того, щоб у середньостроковій та довгостроковій перспективі ця країна хоча б існувала. Бо якщо нічного не буде робитись, Україна не буде існувати навіть у тих географічних межах, які є сьогодні.

Розкажіть у двох словах чим Ви займалися у Ренесанс Капіталі та Трійці Діалог?

– У інвестиційних банків є три основні напрямки бізнесу: торгівля цінними паперами, управління активами та інвестиційно-банківська діяльність, якою я й займався. Вона включала в себе 2 напрямки: залучення коштів через ринки капіталу (розміщення акцій, облігацій) та консультування по стратегії або злиття та поглинання (M&A).

У часи моєї роботи у Трійці Діалог ринки капіталу після кризи були закриті, тому я переважно займався M&A. А от із 2003-2004 років я вже також працював на ринку публічного капіталу.

Що Вас змусило почати громадську роботу, а потім й політичну кар’єру?

– Це був довгий, еволюційний шлях. В 2007 році я пішов, можна сказати, у тривалу річну відпустку (sabbatical). Але вже за декілька місяців відпустки вирішив що я хочу закінчити із тою частиною життя. В дійсності у інвест-банківському бізнесі довго не працюють. В 40 років інвестбанкір вже вважається "старим". Тому що у них дуже інтенсивне життя та напружена робота, що вимагає максимальну віддачу. Але при цьому компенсація напряму залежить від результату роботи та може вимірюватись семизначними цифрами. Тому у багатьох людей до 40 років виникає ситуація коли вони приходять до висновку, що не варто так напружуватись аби заробити додаткові гроші при тих, що вони вже мають.

Тому я хотів відпочити, подивитись чим мені було б цікаво займатись далі. Спочатку у мене був час і бажання займатися непублічною меценатською діяльністю. Але з часом я почав усвідомлювати, що в наших умовах це неефективно. Якщо в штатах за рахунок меценатських коштів вирішуються проблеми, якими не займається держава, то у нас держава не робить навіть того, що вона має робити за рахунок сплачених податків. Я зіштовхнувся із ситуацію, коли я сплатив податки, а потім ще за рахунок своїх коштів роблю те, що й так має бути зроблене державою.

Одна справа коли тяжкі часи та дійсно треба затягнути пояси. Але коли ти починаєш розуміти систему, то приходиш до висновку, що часи тяжкі тому, що є корупція і неефективність. І таким чином роблячи роботу, яка має виконуватися державою, ти тільки допомагаєш корупціонерам. Я, наприклад, зіткнувся із ситуацією, коли зробив дещо за свій власний кошт та дізнався пізніше, що передбачені на це кошти були списані та відрапортовано ніби це зроблено державою.

І що Ви вирішили робити?

– Це мене спонукало спочатку до зайняття громадською діяльністю. Я вирішив піти в депутати місцевої влади, щоб дізнатися що там діється і чому все відбувається саме так. Система, вочевидь, не націлена на виконання законів чи задоволення потреб громадян і на рівні органів місцевого самоврядування спостерігається тотальна корупція.

Я досліджував це питання практично – переписуючись та ознайомлюючись із документами. Спочатку я пробував вмовляти, пояснювати, але це не працювало. Складалася парадоксальна ситуація: вони мене слухають, погоджуються, але далі продовжують робити своє. Тобто в системі немає відповідальності. Це свого роду бізнес – вкрав, поділився з прокуратурою та міліцією і все гаразд.

Кожен мій наступний крок буд спричинений минулим. Можна було б опустити руки, але я до цього не звик. Це напевно якраз банкірське – я звик добиватись результату. Я дійшов до висновку, що людей треба притягувати до відповідальності. Тому почав подавати позови та заяви про злочини.

Я розумію, що не можу охопити всіх і вся, але потрібні були конкретні приклади. Як от фашисти вішали за крадіжку яблук: коли одного повісили, всі одразу ж перестали красти. Це, до речі, приклад із життя, який мені розповідала бабуся.

Ніхто не вірив, що мені вдасться зробити хоча б щось. Тим не менше, на підставі моїх звернень було порушено декілька кримінальних справ. Після цього на мене здійснили напад. В мене немає ані бізнесу, ані якихось приватних господарських інтересів. Тож інцидент мав бути пов’язаний лише із моєю боротьбою з корупціонерами.

Тоді виникло питання, що станеться наступного разу. Поб’ють сильніше, чи буде ще гірше? До мене підходили люди, пояснювали всю серйозність ситуації. У мене було 2 варіанти: або зупинитись і відступити, або йти далі і перейти на інший рівень вирішення проблеми. Тому я пішов у народні депутати до Верховної Ради.

Чи є якісь суттєві відмінності між роботою у Верховній Раді та Броварській міській раді?

– Насправді відмінності значні. В місцевих органах влади, як правило, відсутня політика. Там, здебільшого, є інтереси громади та чиновників. Більшість питань, що розглядаються на засіданнях, стосуються господарської діяльності. Верховна Рада, з іншого боку, занадто політизована.

Які у Вас цілі та завдання у Верховній Раді?

– Я розумію, що я один чи разом із групою депутатів у складі меншості не можу приймати закони. Але що ми зобов’язані робити – це створити альтернативу. Ми повинні генерувати законопроекти, які потім, в майбутньому, зможуть бути прийняті. Але при цьому оцінювати нашу діяльність слід не кількістю, а якістю.

У нас дуже розчароване суспільство. Тому ще одне важливе для мене завдання – продемонструвати інакшість. Моя позиція дуже проста та водночас ефективна – щоб виникла довіра, слід менше обіцяти та більше діяти, бути послідовним.

Андрій Кравець UBR  

Регіональні організації

Події та анонси

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
29 30 31 1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31 1
Новини