Ольга Бєлькова: Про свої благодійні вчинки вважається соромно говорити (Інформатор)

15.08.2013 16:45

Парламентар від УДАРу, смілива й освічена жінка-політик нового покоління розповіла «Інформаторові» про реформування життя українців, стан благодійності в Україні та за кордоном, а також  перспективи розвитку електронної комерції в Україні.

Ольго Валентинівно, в одному з інтерв’ю Вас назвали «політиком із душею». Ви активно підтримуєте роботу Української Біржі Благодійності, у минулому були фінансово-адміністративним директором «Фонду Віктора Пінчука». Назвіть ті аспекти, що, на Ваш погляд, є причинами низької активності як народу, так і урядовців у питаннях допомоги дітям. Що заважає людям творити добро?


- Я не можу погодитися, що народ не проявляє активності в благодійності. Насправді українські громадяни є дуже чуйними і схильними до безкорисливої допомоги іншим. Що в основному заважає людям стати благодійниками? Є кілька основних причин: 1) недовіра суспільства в цілому до концепції альтруізму або безкорисливості; 2) скрутне становище наших громадян; 3) штучні законодавчі перепони (як ініциатива з нотаріальним оформленням благодійної допомоги понад 850 грн.); 4) відсутність здорової кампанії популяризації ідей благодійності у медіа; 5) невміння спеціалістів фондів та благодійних організацій організувати правильно роботу зі збору, використання та звітності по коштах та, на жаль, 6) випадки зловживання довірою благодійників – чи то обман, чи неефективне виктористання коштів. 

Я пам’ятаю, за часів моєї роботи в благодійному фонді сталася жахлива трагедія у Дніпропетровську – вибух газу у житловому будинку. Засновники кількох фондів відразу ж відреагували на трагедію та оголосили про свою добровільну підтримку родинам, які втратили дах над головою. Але цікаво було те, що після перших публікацій нам у фонд почали телефонувати громадяни з інших регіонів та міст з пропозиціями доєднатися своїми внесками. На мої питання, а чому до нас, а не до місцевих чиновників, відповідь була єдина – ми вам довіряємо і знаємо, що гроші дійсно потраплять у руки потерпілих. Мені тоді було надзвичайно приємно бути і частиною фонду, якому довіряють, і представницею народу, який готовий прийти на допомогу.  Наші представники в Дніпропетровську розгорнули штаб, знали в обличчя багатьох потерпілих. Проект Українська Біржа Благодійності (ubb.org.ua) – це більш сучасний приклад масової благодійності. Ідея дуже проста – за 5 хвилин ти реально можеш надати допомогу тому, кому вважаєш за потрібне. Або анонімно, або публічно. Я, до речі, виступаю за публічність і навіть мала спеціальне обговорення на своїй сторінці з цього приводу. Ми повинні всі разом навчитися пишатися добрими вчинками. Я думаю, що чим більше буде публічної інформації про благодійників, тим більше інших людей замислюватимуться над подібними вчинками. Але хто, власне, знає про історію, щоб «повчитися» і взяти приклад? Медіа сьогодні більше зацікавлені у скандалах , описах одягу, який носять депутати, а от про свої благодійні вчинки вважається соромно говорити.

 

- Чи є принципова різниця у царині благодійності в Україні та за кордоном?


- Є кілька різниць, але не принципових, а,  так би мовити,  історично-культурних або суспільних.

1. Мотиви – В основі інституціалізації благодійності, на мою думку, лежали релігійні вірування людей. Здається, немає жодної релігії, яка би не спонукала до благодійності. За часів СРСР благодійність перестала бути частиною традицій релігійних, але з’явилася її дещо змінена форма – шефство над слабкими. Пам’ятаєте, заводи брали шефство над школами, керівники над художніми колективами, піонери над бабусями. А тепер ми повертаємося до релігійних основ, але очікування суспільства полягає у тому, що тільки багаті і сильні повинні бути благодійниками. Заводи і керівників замінила корпоративна соціальна відповідальність. А от де поділися, образно говорячи, «піонери»? За кордоном, наприклад, навіть люди з невеличким доходом добровільно віддають невеличку частинку щороку.

2. Напрямки благодійності – За кордоном вже багато років традиції благодійництва плекаються і шануються як стратегічний внесок багатьох у спільне майбутнє. Майже вся вища освіта стала в Америці такою завдяки ендавментам (внескам від колишніх випускників, корпорацій тощо). Здається, ендавмент Гарварду є другим в світі за розміром (перший – католицька церква). А де в Україні ендавменти українських вузів? І законодавства немає, і бажаючих поки не густо. Дуже складно шукати гроші на стратегічні потреби майбутнього. От, наприклад, тільки кілька фондів дають стипендії молоді. Це соціальна інвестиція у майбутнє.

3. Сприйняття суспільством благодійності – У деяких країнах впроваджено податкове стимулювання як визнання внеску благодійника на розбудову суспільства. Часто можна почути: «Ну, звичайно ж, у США є пільги для благодійників, то вони там цим і займаються». Але ж для того, щоб отримати пільгу, треба реально виплатити значно більшу кількість грошей. Пільги – це визнання важливості благодійності державою, а не метод стимулювання. Я ніколи не зустрічала благодійника, який би заснував фонд задля отримання пільг. 

 

- Особисто Вам вдається реформувати суспільство?


- Один з  моїх викладачів навчив, що політикам і державним управлінцям треба займатися тільки справами, які змінюють або реформують життя на краще принаймні 50000 людей. Я знаю, що законопроект № 2306а є однією із таких справ і сподіваюся на це. Може, комусь він здається не надто важливим сьогодні, а я, аналізуючи досвід країн, що розвиваються, – як, наприклад, Китай, – розумію, що це стратегічно важливо! Люди чекають не абстрактних реформ, а змін, які створюють для них нові можливості.

 

- У Ваших планах є законопроекти, що стосуються регулювання державних коштів на благодійність?


- Мені болить, що суспільство і держава не стимулює благодійників приділити увагу освіті та медицині. Я розмірковую над законопроектом, який би стимулював людей і компанії передавати кошти та обладнання у ендавменти університетів та фонди підтримки наукових та освітніх стипендій. Поки що це ще тільки ідея, і я вивчаю досвід інших країн.

Користуючись нагодою, наголошу, що проект Мінюсту щодо нотаріального оформлення благодійної допомоги вважаю дуже негативним для культури благодійності в Україні. Я навіть не збагну його головну мету. 

 

- У одному зі своїх записів у соцмережі Ви говорите про те, як Вас засмучує той факт, що українська інтелігенція продовжує покидати нашу державу заради майбутнього власних дітей. Скажіть,  які перспективи відкриваються зараз перед молоддю в освіті та суспільно-політичному житті України?


- Я не згодна, що перспектив немає. Я сама переконую молодих спеціалістів спробувати себе у ролі технологічних підприємців, починаючи бізнес в Україні. Я одна з тих, хто власноруч у цій країні побудував свою кар’єру і досяг успіху. Успіх можливий! Просто не всі мають сили боротися. У тому пості йшлося про моїх дуже близьких друзів. Таке не легко пережити. Вони – одні із найщиріших патріотів України, але визнають своє безсилля дати своїм дітям стабільне справедливе майбутнє. Переважна частина українців є одностайною в одному – родина і діти є сенсом життя. Я не засуджую тих, хто обрав шлях покинути Україну, але сподіваюся, що вони спостерігатимуть за позитивними змінами, які ми будемо демонструвати, і ще повернуться назад!

 

- Законопроект № 2306а «Про електронну комерцію», одним із авторів якого Ви є, видається досить сміливим і перспективним порівняно із попередніми законопроектами, покликаними врегулювати сферу електронної комерції (хоча і це поняття вводиться лише у Вашому законопроекті). Із якими труднощами Ви зіткнулися на шляху його просування?


- Мені приємно, що є люди, які готові побачити перспективність законопроекту 2306а. Однією із головних складностей є те, що замало депутатів та урядовців розуміють електронну комерцію. Починаючи роботу над цим проектом, я, в тому числі, пояснювала її основи. Переважна більшість думає, що це лише торгівля через веб-сайти. Це тільки частина, хоча і найбільш потужна на сьогодні. Але компанії на кшталт Фейсбуку, не продаючи прямо нічого, надають нам послуги і заробляють у сегменті електронної комерції. Ця сфера економіки буде розвиватися незалежно від того, чи є закон, чи його немає. Але якщо буде закон, то ми допоможемо локальним сервісам розвинутися, а суспільству – скоріше перейти до економіки знань.

 

- Не лише політики, але й народ найбільше боїться кардинальних змін. Які перші відгуки тих, хто безпосередньо відчує на собі дію законопроекту, учасників електронних комерційних відносин?


- На даному етапі у авторської редакції є підтримка ринку. Є різні думки щодо тих чи інших новацій, але, в цілому, абсолютно негативних відгуків немає. Є група обговорення в Фейсбуці. Ми в пошуках «ідеальних слів» для сміливої концепції!

 

Дар’я Степаненко, спеціально для ІНФОРМАТОР

Регіональні організації

Події та анонси

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
29 30 31 1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31 1
Новини