Об’єднання заради чого? Або про математику, совість і честь

Нещодавно, під час зустрічі з жителями одного райцентру до мене підійшов поважний літній чоловік і з докором сказав: «Дуже поважаю Віталія Кличка і голосуватиму тільки за нього, але чому, чому ви окремо від КОДу? Адже вже стільки разів українці страждали через невміння об»єднатися?...»

Ми тоді з цим чоловіком довго розмовляли і попрощалися у повному взаєморозумінні. Але я ще раз переконався, наскільки важливо зараз якомога частіше зустрічатися з людьми і дохідливо пояснювати їм позицію «УДАРу» в усіх питаннях.

Рейтинг нашої партії і в області, і на всеукраїнському рівні продовжує зростати. Але абсолютно зрозуміло, що чим популярнішим ставатиме «УДАР», тим більше негативу проти нього намагатимуться вишукувати політичні опоненти і конкуренти. А з табору опозиції, думаю, постійно звучатиме і ось це саме звинувачення у відокремленні – поставили, мовляв, власні амбіції вище об’єднання задля порятунку України тощо. Звучатимуть, навіть не зважаючи на те, що більшість політекспертів в один голос стверджують, що об’єднання «УДАРу» з «Батьківщиною» та «Фронтом змін» може дати мінус усім цим партіям. А якщо, наприклад, 8 наших відсотків і 10 «фронтзмінівських» не дадуть в сумі і 17-ти, то який, вибачте, смисл у такому об’єднанні? Щоб витягати непрохідних, нівелюючи власну політичну силу і дезорієнтуючи та розчаровуючи свій електорат?До того ж найголовніше - не в цифрах, не в математичному підрахунку майбутніх голосів.

У 2006-му я був обраний депутатом Тернопільської міськради, і відразу на власні очі побачив, як швидко розсипаються передвиборчі об’єднання та руйнуються попередні домовленості. Пройшовши за списками однієї партії, депутати без жодних докорів сумління переходили в інший табір і починали діяти вже за зовсім іншим сценарієм. Була одна більшість, потім друга, потім почалися непорозуміння в середині самого БЮТ, який отримав тоді більшість голосів. В результаті аж до кінця каденції так і не вдалося налагодити нормальну конструктивну роботу. Щодо якихось загальних ситуативних питань компроміс ще знаходили, але коли доходило до серйозних принципових рішень,то все відразу пробуксовувало чи заходило в тупик.

Або взяти ситуацію з паралічем роботи попередньої Тернопільської облради, щодо наслідків якого центральні видання констатували: «Через розбрат в коаліції вперше в історії незалежної України відбулися позачергові вибори до обласної ради». Горщики тоді побили «Наша Україна» та БЮТ при активній участі КУНу, який йшов на вибори в блоці з «НУ», а вже в облраді «відколовся». І це при тому, що на парламентські вибори 2006 та 2007 років ці партії йшли разом.

Нічого втішного не дало в результаті ні самим партійцям, ні тернопільцям і блокування у «Національний фронт» у 1998-му Конгресу Українських Націоналістів, УКРП та УРП. Взагалі важко пригадати якесь суттєве об’єднання місцевих політиків, яке б не звелося нанівець через якийсь час після виборів. Втім, те саме відбувалося і у загальнодержавному масштабі.

Можна згадати вибори-2002, коли в пряму залежність від об’єднання опозиції ставили саму можливість подальшого існування демократії в Україні. Тоді навколо блоку Ющенка «Наша Україна» утворилося широке демократичне об’єднання, до якого увійшли по суті всі тодішні опозиційні партії. Відтак за партійними списками воно набрало майже 24 відсотки голосів виборців, що на той час для демократичних сил було дуже високим результатом . Можна згадати блок «Наша Україна-Народна самооборона», перші особи якого перед виборами обіцяли об’єднатися в єдину партію, а після них очолили п’ять різних. І вже точно треба згадати помаранчеву коаліцію, яка надихнула народ на славнозвісний Майдан і обнадіяла, як ніколи раніше. Але закінчилося все відомо чим… Чи не тому, що у своєму об’єднанні опозиціонери не особливо переймалися загляданням далі своєї чисто «математичної» мети щодо набору голосів? А мало б бути ще й чітке бачення спільних дій після виборів, особливо у тих випадках, коли об’єднувалися політичні сили з різними ідеологічними засадами.

Але повернуся до рідної Тернопільщини. Спостерігаючи за діями місцевих представників КОД, ще і ще раз переконуюся, що окрім тих самих «математичних» цілей інші вони перед собою ставлять навряд чи. До того ж в контексті власне тернопільських політичних розкладів і саме об’єднання, наприклад, «бютівців» і «фронтовиків» чи «фронтовиків» і «свободівців» нагадує швидше примусівку, при якій злагоджена спільна робота видається просто неможливою.

Дуже багато говориться зараз про висунення єдиних кандидатів на округах. Однак інформація, якою володію, примушує дуже сумніватися у можливості такої «єдиності». Плюс виникає надто багато запитань щодо самого механізму виборчої діяльності. Наприклад, якщо мажоритарник від КОДу йде на округ, то хто там буде працювати на партію, на список? Чи якщо на округ від КОДу йде, приміром, представник «Фронту змін», який, зрозуміло, протягуватиме там свою партію, то хто буде там працювати на БЮТ? А яким чином здійснюватиметься фінансування?...

Тепер щодо самих кандидатур. Наприкінці березня Центр досліджень проблем громадянського суспільства провів на одному з виборчих округів Тернопільської області соціологічне опитування, результати якого засвідчили, що майже 70 відсотків населення вважає, що опозиція повинна попередньо поцікавитись у виборців, кого саме з кандидатів висувати в округах. Тобто йдеться про той самий праймеріз, на якому так наполягає Віталій Кличко. Однак схоже, що КОД не дуже переймається бажаннями електорату.

Більше того, частина прізвищ потенційних кандидатів, які я зараз чую, м’яко кажучи, дивують. Бо це явно не ті люди, які можуть здобути найбільшу народну підтримку.

В голосуванні за партійними списками політексперти поки що пророкують опозиції впевнену перемогу незалежно від того, йтиме вона на вибори однією чи кількома колонами. Результати кількох останніх авторитетних соцдосліджень теж показали, що сума голосів за опозиційні партії виходить суттєво більшою, ніж за провладні сили. Але ж всі ми добре розуміємо, що вирішуватиметься доля перемоги на мажоритарних округах, де партія влади вдасться до усіх можливих способів і методів боротьби, багато з яких будуть далеко не чесними правилами гри. «Нас чекають страшні вибори, за жорстоким сценарієм. Це будуть найбільш масштабні фальсифікації та судові розборки. «Регіонали» не хочуть програвати, але інших механізмів для перемоги не знають. Усі опозиційні кандидати будуть перевірятися прокуратурою, податковою, СБУ — будь–якими способами їх будуть знімати з виборів, судити. Влада виставлятиме по десять технічних кандидатів на кожному окрузі, щоб «забити» комісії своїми людьми і не дати ходу опозиційним політикам. Багато кандидатів від Партії регіонів балотуватимуться не від неї, щоб ввести людей в оману», - такий, наприклад, невтішний прогноз дає політтехнолог Денис Богуш. Як ефективно протистояти таким речам – це теж сьогодні одне з головних питань порядку денного опозиції.

Прочитав не так давно заочне інтерв’ю Юлії Тимошенко газеті «Дзеркало тижня». В ньому вона знову ж-таки пристрасно закликає опозицію до об’єднання в єдиний список, пророкуючи в іншому випадку найгірше для України. Та разом з тим, на запитання про головну перешкоду для перемоги опозиції на цьогорічних парламентських виборах лідерка БЮТ відверто відповіла: «Це –її генетична нездатність об’єднуватися навіть для порятунку країни. Якщо демократи об’єднуються зазвичай за хвилину до розстрілу, то українські демократи — після, та й то— з власною думкою. Вважаю, що нам бодай цього разу вдасться змінити цю погану традицію».

Особисто я вважаю останнє речення Юлії Володимирівни занадто оптимістичним. І тому не маю ані найменшого сумніву щодо того, що «УДАР» повинен іти на ці вибори окремо. Щоб не заплямовувати себе недоброю славою деяких «досвідчених політиків» і мати можливість повною мірою відповідати за свої слова і дії перед людьми, не боячись дивитися їм в очі. Тим більше, що наш лідер Віталій Кличко є для українців справді моральним авторитетом, який завжди вів чесну боротьбу як на рингу, так і в політиці.

Ігор Побер, голова Тернопільської обласної організації партії «УДАР Віталія Кличка»